29 Арсен

Я зробив крок уперед, перш ніж мій раціональний мозок встиг накласти вето на це рішення. Повітря між нами миттєво згустіло, наповнилося ароматом її вологого волосся та якогось простого квіткового мила. Весь мій праведний гнів, усі нотації про батьківський авторитет і дисципліну розсипалися, наче картковий будиночок від легкого подиху.

Я просто дивився. Дивився, як тремтить її маленька улоговинка між ключицями, коли вона часто й уривчасто дихає. Як крапля води повільно повзе по її плечу, залишаючи блискучу доріжку на золотавій шкірі, і зникає під махровою тканиною рушника. Цей клятий рушник здавався занадто коротким — він ледь прикривав її стегна, відкриваючи моєму погляду ті самі стрункі, босі ноги, які я ще вранці бачив у зовсім інших обставинах.

Вона вся стиснулася, наче намагалася стати меншою, сховатися від мого погляду, який зараз, мабуть, випалював на її шкірі видимі сліди. Її щоки миттєво спалахнули густим, гарячим рум’янцем, який розлився аж до шиї. Це збентеження... воно було настільки не підробним, настільки дитячим і чистим, що в мене всередині щось солодко й болісно стиснулося.

Я очікував побачити зухвалу відьму, готову знову кидатися речами, а натомість переді мною стояла дівчина, яка ледь тримала рівновагу від власного хвилювання. І це робило її настільки звабливою, що в мене заніміли кінчики пальців від дикого, майже первісного бажання просто закрити цю відстань між нами. Крок. Лише один крок — і я міг би торкнутися її вологого плеча. Притиснути до себе, відчути її тепло і зацілувати ці вперті, зціплені губи, поки вона не забуде всі свої образи.

Я зціпив зуби, намагаючись повернути собі бодай залишки самоконтролю. Треба було говорити. Треба було повернути ситуацію в русло хоч якогось здорового глузду, поки я остаточно не втратив голову.

— Чого ти хочеш, Аліно? — мій голос прозвучав набагато тихіше і глухіше, ніж я планував. В у вухах стукала власна кров. — Навіщо ти це робиш? Навіщо лізеш у наше життя? До мого сина? До мене?

Вона мовчала, лише сильніше вчепилася пальцями в край рушника, аж побіліли нігті. Її великі очі дивилися на мене з сумішшю переляку та якоїсь дивної, затятої гордості.

Я зробив ще пів кроку. Тепер я бачив кожну маленьку ластовинку на її носі, бачив, як тремтять її вії.

— Хто ти? — я дозволив собі легку, майже іронічну посмішку, хоча всередині все тремтіло від напруги. — Може, ти якась професійна звабниця, га? Колекціонуєш чоловічі серця в цьому своєму акуратному дачному кооперативі? Вирішила розіграти виставу з сусідом, який випадково потрапив у твої тенета? Спершу це мереживо на терасі... тепер мої штани на твоїх стегнах. Ти вирішила мене звабити, так?

Я нахилився трохи ближче, заглядаючи в її обличчя, відчуваючи, як моє дихання торкається її вологої щоки.

— Якщо так... то мушу тобі сказати: я не проти. Твоя стратегія працює бездоганно.

Аліна густо, майже буряково почервоніла. Вона відкрила рот, щоб щось сказати — обуритися, накричати, послати мене під три чорти, як вона вміла, — але з її вуст не злетіло жодного звуку. Вона просто стояла, паралізована моєю близькістю, кусаючи губу, і це мовчазне, солодке збентеження дражнило мене сильніше за будь-які слова. Мені хотілося стерти цю відстань прямо зараз. Вхопити її, заплутатися пальцями у вологому волоссі й довести її до такого стану, щоб вона взагалі забула, як розмовляти.