27 Арсен

Телефонний дзвінок застав мене посеред наради, яку я й так ледь витримував. «Марк побився. Терміново приїдьте», — голос адміністратора табору був сухим, але в ньому відчувалося роздратування.

До школи я летів так, ніби від цього залежало виживання мого бізнесу. В голові пульсувало одне: знову хаос. Знову проблеми, які виникають у той момент, коли я намагаюся навести хоч якийсь порядок.

Я знайшов сина в кабінеті директора. Марк сидів на стільці з розбитою губою і ледь помітним синяком під оком, але — це було найдивніше — він не виглядав як дитина, що щойно отримала прочухана. Він виглядав як переможець.

— Що сталося? — я підійшов до нього, оглядаючи обличчя.

Марк підняв на мене очі, і в них блиснуло щось нове: впевненість.

— Вадим знову почав чіплятися до моїх кросівок. Сказав, що вони дурні, і спробував мене штовхнути.

— І ти?..

— Я зробив так, як вона вчила, — радісно випалив Марк, і його голос задзвенів гордістю. — Аліна сказала, що якщо хтось лізе з кулаками, треба не ховатися, а бити в корпус, щоб збити подих. І ще — поставити блок ось так!

Він продемонстрував мені спритний рух рукою. Я завмер. Я завжди вчив його бути стриманим, уникати конфліктів, розраховувати на розум, а не на силу. А тут… Аліна. Вона навчила його битися? Поки смажила млинці?

— Аліна? — перепитав я, і в голові щось боляче клацнуло. — Марку, коли це ви встигли обговорити твої проблеми в школі? Ми ж ніколи про це не говорили.

— А ти ніколи не запитував, — Марк знизав плечима, стираючи кров з губи. — Ти завжди питаєш про оцінки, а Аліна запитала, чому я такий сумний після школи. Вона сказала, що не можна дозволяти іншим бути головними у твоєму житті. Вона класна, тату. Ти бачив, як вона круто готує?

Мене накрило хвилею, яку я не очікував — гострою, майже задушливою хвилею ревнощів. Я стояв і дивився на власного сина, який захоплено розповідав про методи самооборони від жінки, яку я вранці вигнав зі свого дому. Як вона посміла? Як вона посміла залізти в мій дім, у голову мого сина, в його дитячі страхи?

І найгірше — чому він довірився їй, а не мені? Чому мій син знає про секрети захисту від сусідки, поки я, його батько, намагаюся вибудувати стіну між нами і цією божевільною?

— Це не метод вирішення проблем, — сказав я сухо, хоча всередині все кипіло. — Вдома ми поговоримо про це.

Марк знову знітився, його ентузіазм миттєво згас. Я бачив, як він закривається, як на його обличчі знову з’являється та «доросла» приреченість.

Виходячи зі школи, я стискав ключі від машини так, що побіліли пальці. Ревнощі змішувалися з люттю. Вона не просто втрутилася в мій порядок — вона почала формувати його характер. Вона стала для нього тою, з ким можна бути справжнім, поки я був лише тим, хто «вирішує справи».

Я сів у машину, дивлячись на порожнє пасажирське сидіння. Аліна. Вона не просто сусіда. Вона — епіцентр катастрофи, яка розносить мій світ на шматки, і, що найгірше, Марку це подобається.

Я мав би поїхати прямо додому. Але замість цього я розвернув кермо в бік її будинку. Я мав з’ясувати, наскільки глибоко вона вже проросла в наше життя. І чорт забирай, я мав переконатися, що вона знає: я не дозволю їй виховувати мого сина.

Принаймні, не так, як вона це робить — за допомогою млинців та уроків рукопашного бою.