26 Арсен

Сон виявився короткою, рваною перервою між двома кошмарами. Я прокинувся від того, що сонце вже нещадно випалювало вітальню, а з кухні доносився запах, який не мав нічого спільного зі стерильністю мого будинку. Ваніль, смажене тісто і щось солодке, до болю знайоме.

Марк уже сидів за столом. Перед ним стояла тарілка з млинцями, які виглядали так, ніби їх готували з любов’ю, а не з інструкцій. Він їв їх з таким виглядом, наче це була найкраща страва у світі.

— Доброго ранку, — сказав я, входячи на кухню. Мій піджак був зім’ятим, а в голові досі пульсував залишок нічного відділку.

— Привіт, — Марк відповів коротко, не підводячи очей. Він знову став замкнутим, якимось наїжаченим.

Я принципово підійшов до плити. Мені не потрібні були ці «подачки». Я дістав сковорідку, кинув на неї шматок масла і почав розбивати яйця. Мені хотілося порядку. Мені хотілося контролювати хоча б сніданок. Через кілька хвилин по кухні поповз різкий запах підгорілого білка — я просто забув про них, занадто сильно стискаючи виделку в руці.

— Марку, — почав я, не обертаючись. — Я маю сказати тобі одну річ. Аліна… вона не мала права заходити сюди. І тим паче залишатися на ніч. Це небезпечно. Вона чужа людина, ти не знаєш, хто вона і що їй потрібно. Не можна просто так впускати в дім першу зустрічну, навіть якщо вона приготувала сніданок.

Марк різко відклав виделку. Дзвін металу об кераміку прозвучав як постріл.

— Вона не «перша зустрічна», — його голос затремтів, але в ньому звучала дивна для дитини твердість. — Вона була тут, коли ти зник. Вона була тут, коли я боявся заснути. А де був ти? Чому я маю слухати нотації про «безпеку» від людини, яка навіть не сказала, куди йде?

Я застиг. Його слова вдарили точніше, ніж будь-яка поліцейська дубинка. Він мав рацію, і це бісило найбільше.

— Це інше, Марку. Це дорослі справи, ти їх не розумієш. Я діяв задля нашого майбутнього, — я спробував надати голосу впевненості, але сам відчув, як фальшиво це звучить.

— Ти просто завжди працюєш, — відрізав Марк. Він встав, ледь не перекинувши стілець, і пішов у вітальню, залишивши мене наодинці з моєю підгорілою яєшнею і залишками млинців на його тарілці.

Я стояв, дивлячись на дим, що піднімався від сковорідки. В кутку кухні, поряд із розкритою банкою згущеного молока, лежав один останній, трохи кривий млинець. Я озирнувся, перевіряючи, чи не дивиться Марк. Це було нижче моєї гідності. Це було ірраціонально.

Я швидко, майже злодійкувато, взяв млинець, вмочив його у згущене молоко і відкусив.

Смак… смак був неймовірним. Солодкий, домашній, зовсім не такий, як те, що привозять у пластикових боксах. Це був смак того хаосу, який Аліна принесла в мій дім, і який я, як виявилося, не так уже й сильно хотів виганяти.

Я зробив ще один ковток згущеного молока прямо з банки, відчуваючи себе повним ідіотом. Поліція, банкрутство, Марк, що образився на мене, і ця божевільна сусідка, яка зараз десь там, мабуть, кляне мене останніми словами — мій ідеальний світ розвалювався, а я замість того, щоб будувати барикади, крав млинці своєї ворогині.

— Чорт, — пробурмотів я, втираючи солодкий слід з губ. — Що ж ти зі мною робиш, Аліно?