3 Аліна

Минуло два дні. Сонце так само безжально випікало все живе, але до цього додалася ще й задуха перед грозою. Я встигла перекопати дві грядки під буряки, вивчити характер кожної травинки на подвір'ї і навіть подружитися з Тоською. Ця руда нахабна кішка тепер всюди ходила за мною, намагаючись поцупити зі столу все, що погано лежить.

Аліса ввалилася на кухню в обід, коли я саме намагалася зрозуміти, чим годують огірки, щоб вони не жовтіли. Вона була червона, розпашіла, а в руках тримала два пакети з продуктами.

— Все, — кинула вона на стіл пакет, витираючи чоло долонею. — З роботою покінчено. У сенсі, я знайшла.

Я відклала сапку і випрямилася, відчуваючи, як ниє спина.

— У якому сенсі? Ти ж казала, що тут роботи по вуха.

— За річкою, в тому маєтку з височенним парканом, знаєш? Ну, де ворота на фотоелементах. Вони шукають няню. Постійну, з проживанням на літо. Я сходила, поговорила. Коротше, я виходжу туди з понеділка.

Вона почала розбирати пакет: хліб, молоко, пачка кави. Я заклякла посеред кухні.

— Алісо, ти жартуєш? Ти ж мене сюди притягла, щоб ми тут… ну, щоб я не збожеволіла. А тепер кидаєш мене?

— Я не кидаю. Я просто буду на роботі, — вона відрізала шматок хліба і відкусила. — А ти залишаєшся тут. Хата твоя, город теж. Тоська з голоду не помре. А я буду приїжджати на вихідні.

Я нервово засміялася, хоча смішного було мало.

— Ти серйозно? Залишаєш мене на господарстві? Я навіть не знаю, як вмикати той насос у колодязі, щоб полити помідори!

— Навчишся. Інструкція на стіні в сараї. Аліно, це шанс. Ти тут сидиш, нюні розпускаєш, а мені треба заробляти гроші, бо ціни в магазині — це просто грабіж. І до того ж, — вона хитро примружилася, — там у них дуже цікава сім’я. Може, вийде ще щось корисне для тебе дізнатися.

Вона ввімкнула чайник і відвернулася до вікна.

— Тоська тебе не з'їсть, а від тиші в голові ти нарешті перестанеш згадувати Макса. Город — це найкращий психотерапевт, перевірено. Ну що, впораєшся? Чи мені дзвонити твоїм батькам, щоб вони тебе забирали?

Я подивилася на Тоську, яка терлася об мої ноги, вимагаючи сніданку. Потім на город, який тепер мав стати моїм випробуванням на витривалість.

— Впораюся, — сказала я, сама здивувавшись впевненості у власному голосі. — Тільки якщо ці багатії будуть приносити тобі багато грошей.

Аліса пирхнула і дістала з пакета пачку печива.

— Ну, якщо ні, то завжди є варіант номер два: повернутися до батьків. Хоча, здається, вони нам обом після того, як з тріском випхали нас з гнізда ще п’ять років тому, на поріг не пустять. Ти ж пам’ятаєш той концерт, коли ми вирішили, що «доросле життя» — це знімати квартиру і купувати піцу замість борщу? Вони досі впевнені, що ми там десь жебракуємо. Якщо повернуся до них, це буде офіційне визнання моєї поразки. Такого задоволення я їм не подарую.

Вона ввімкнула чайник, і той почав гудіти, перекриваючи шум вітру за вікном.

— Так що так, — вона кивнула на город. — Твої помідори — твій єдиний шлях до незалежності. А я буду няньчити чужих дітей за купу грошей. У нас ідеальний поділ праці: ти виховуєш огірки, я — спадкоємців мільйонерів.

Тоська стрибнула на стіл і почала обнюхувати пачку печива. Я відсунула її, але кішка не здавалася, вперто тицяючись мордою в пакет.

— А що там за багатії? — запитала я, спостерігаючи, як Аліса розкладає печиво по тарілках. — Сподіваюся, не такі, що змушують нянь носити фартух з рюшами?

— Побачимо, — Аліса сіла за стіл і нарешті випнула втомлені ноги зі шльопанців. — Але платять добре. І це головне. А тепер давай їсти, бо я з ранку нічого, крім кави, не мала. А на городі ти, мабуть, випалила всі калорії, бо вигляд у тебе такий, ніби ти самотужки збудувала тут нову дачу.