2 Аліна

Сльози застилають очі, перетворюючи все навколо на розмиті плями. Я навіть не пам’ятаю, як вибігла з квартири. Сльози печуть очі. Я витираю їх тильною стороною долоні, але вони все одно лізуть, розмазуючи туш по щоках. Коли я вилітаю з під’їзду, в спину мені летить якесь невиразне «Аліно, зачекай», але я не озираюся. В голові стоїть гул. Єдине бажання — максимально віддалитися від квартири, від Макса і від цього запаху дешевого одеколону, який змішався з ароматом Світланиних парфумів у спальні.

Автобус трясеться на вибоїнах. У салоні пахне перегрітим пластиком і чужим потом. Я сиджу біля вікна, вдивляючись у приміські пейзажі, що миготять за склом. Кожен рух Макса зараз здається чимось настільки брудним, що мене просто нудить. Він же обіцяв «попрацювати над дитиною» ввечері. Тьху.

Виходжу на зупинці біля дачі Аліси. Тут пахне скошеною травою і трохи вогкістю від річки. Аліса зустрічає мене на порозі, навіть не встигає договорити «привіт», коли бачить мій вигляд.

— Аліно? Ти що, побилася? — вона бере мене за плечі, затягує в дім і зачиняє двері.

Я падаю на старий диван. Руки тремтять так, що я не можу розстібнути сумочку. Вивалюю на стіл свою довідку з клініки.

— Макс там з сусідкою, — кажу я, і голос звучить напрочуд рівно, хоча всередині все обірвалося. — Світланою з третього поверху.

Аліса завмирає. Її очі звужуються. Вона швидко переводить погляд з мого обличчя на папірець із лікарні, який я витягла з сумки.

— Яке, в біса, обстеження, Аліно? Ти ж казала, що просто йдеш до гінеколога.

— Виснажені яєчники. Загроза клімаксу, — я втомлено відкидаюся на спинку дивана. — Мені треба було терміново вагітніти, Алісо. Терміново. А вдома мене чекав сюрприз у нашому ліжку. І я згадую тепер про  нього і… мені хочеться помитися з хлоркою. Я не зможу. Не зможу від нього. Він для мене тепер як використаний квиток, який уже нікуди не везе.

Аліса мовчки підходить до холодильника, дістає пляшку холодної води і ставить переді мною.

— Пий. А потім розказуй все по порядку. Що ти збираєшся робити? Бо я бачу по твоєму обличчю — ти не просто приїхала поплакатись.

Я роблю великий ковток. Вода холодна, аж зуби зводить. Дивлюся на її кухню — захаращену розсадою, пакетами з насінням і недопитою кавою. В моїй голові немає ніяких "нових дверей". Є тільки порожнеча і огида.

— Збираюся? — я криво посміхаюся. — Поки що збираюся вимити мозок від усього, що там сталося. Але в квартиру я більше не повернусь. Навіть за речами. Нехай забирає собі все.

Аліса грюкає дверцятами холодильника, дістає кабачки. Її рухи різкі, без зайвих церемоній. Вона ставить на стіл обробну дошку, бере ніж і починає шматувати огірки. Хрускіт стоїть на всю кухню.

Я сиджу, підібгавши ноги під себе, і нарешті даю волю сльозам. Вони вже не печуть, просто течуть самі по собі, крапаючи на штани. Навіть витирати їх ліньки.

— Роботи немає, — бурмочу я, розмазуючи соплі по обличчю. — Клімакс у двадцять дев’ять, щоб його підкосило. Макс… який тепер уже навіть не «Макс», а просто сміття. І жити ніде. У нас же був спільний бюджет, квартира на ньому, техніка на ньому. Я, як повна ідіотка, вкладала все в той ремонт, в той клятий комфорт.

Аліса не зупиняється. Нож працює як конвеєр. Шматочки огірка летять у миску.

— Ти ж знаєш, яка я невдаха, Алісо? Навіть завагітніти нормально не вийшло, поки ще був час. Все повз касу.

Я шмиргаю носом і тягнуся до пачки серветок на столі. Аліса кидає ніж, бере миску з борошном і яйцями, починає активно збивати все виделкою. Звук металу об кераміку зараз діє на нерви краще за будь-які слова.

— Невдаха? — Аліса кидає на мене швидкий погляд, в якому немає ні жалю, ні співчуття, лише роздратування. — Ти просто дурна. Хто вкладає гроші в квартиру, яка записана на хлопця? Це не «невдаха», це юридична безграмотність.

Вона вмикає вогонь під сковорідкою, щедро ллє олію. Запах гарячого тіста змішується з ароматом огірків.

— Робота знайдеться. Зараз у мене на ділянці роботи — по вуха, — продовжує вона, виливаючи першу порцію тіста на розпечену поверхню. — З житлом теж розберемося. Але якщо ти будеш продовжувати нити, як все погано, я тебе вижену швидше, ніж ти встигнеш доїсти ці оладки. Аліно, підніми дупу, візьми тарілки і розстав їх.