Несподівана новина

Дзен прокинувся – як завжди, одномоментно. І одразу вловив якусь невідповідність в оточуючому середовищі.

Тріни, яка в цей час зазвичай ще солодко спала, пригорнувшись до нього, в ліжку вже не було.

– Таак… Не зрозумів, – швидко піднявшись з ліжка, найманець хутко накинув одяг. – Хто це тут раніше за мене встає?

З вітальні долинав стукіт чашок, і він поспішив туди.

Тріна завершувала розставляти на столі посуд. Плетена корзинка з бутербродами, пара горняток, турка з міцною кавою – для чоловіка та маленький чайник з узваром – для себе. Каву, як напій, травниця не визнавала.

– Привіт, сонько! – всміхнулась. – Сідай снідати.

Дзен бігом вмостився за стіл, налив собі кави, висьорбав половину одним ковтком. Хапнув бутерброд, в два прийоми прикінчив його.

– О, так! – задоволено примружився. – Потужно. Те, що доктор Лівсі прописав. Саме те на доріжку-то!

Трінине обличчя різко спохмурніло.

– На яку ще доріжку? Дзен, ти лише вчора повернувся – і вже знов кудись милишся. Я, взагалі-то, не для того пішла з дому, аби вічно скніти тут на самоті й перейматись за тебе!
– Справи, мій глазурований сирочку, – зітхнув найманець. – Деякі справи не терплять очікування… Обіцяю – наступного разу я повернусь надовго.

Травниця прискіпливо подивилась на нього.

– Було б добре, якби ти не просто повернувся надовго, а лишився. Не думав перестати швендяти світом і осісти вже, врешті, на одному місці? Знайти роботу, проводити більше часу зі мною. До того ж, – додала вона, ніби між іншим, – ти скоро станеш татом…
– Пампушечко! – здивовано промовив Дзен. – Ну ти тільки уяви мене і якусь звичайну роботу… Чекай, що ти сказала?
– Що чув, солоденький, – посміхнулась Тріна. – Нас скоро стане трошки більше.
– Але… як?!
– Що - “як”? – саркастично перепитала дівчина. – Ти не знаєш, звідки беруться діти? Здивована. Щоб ти знав, сонце – оте все, що ми робили тоді в тій печері, потім під час ночівлі у лісі і вже тут, в цьому будинку – воно не лише для задоволення…
– Я чудово все це знаю, цукерочко, – запевнив її найманець. – Я про інше – звідки ти дізналась? Строк ще явно невеликий, щоб просто побачити… А нормальний цілитель, тут хіба у місті є, і то треба в чергу записуватись.
– Я ж травниця, любий, забув? – хитро всміхнулась Тріна. – І не найгірша, між іншим. Є спеціальне діагностичне зілля… Його п’єш, а потім кілька днів спостерігаєш реакцію організму. І останнім часом, як ти вже здогадався, я його приймала… І спостерігала. І недарма! – вона раптом підозріло зіщулилась. – Дзене, сонечко… Ти що, не радий?

Дзен встав з-за столу, підійшов до неї. Міцно обійняв.

– Звісно ж, я радий, пампушечко! Просто трохи несподівано… Але радий, – він мрійливо закотив очі. – В нас буде маленький Дзенчик! Підросте, і я навчу його стріляти, битись, зв’язувати ворогам шнурки і ще по-всякому бісити їх. Буде потужним і незламним, як батько! – тут він трохи посерйознішав. – Але от чи витримає світ нас двох – це питання.
– Гей, гей! – легенько стукнувши його кулачком у груди, Тріна вивільнилась з обіймів. – Притримай-но коней, великий наставнику!
– Донт пуш зе хорсес, кажеш? – замислився найманець.
– МакДугал! Я тебе давно обіцяла стукнути, і зараз ти отримаєш за всі ті рази. З чого це ти взяв, що я дозволю тобі вчити дитину всяким капостям? І взагалі, – вона хитро примружилась, – звідки ти знаєш, що це буде хлопчик?

Дзен дурнувато вишкірився.

– Я хоч і не маг, булочко… Та одна суперздібність в мене є. “Чуйка” зветься! Тож я майже напевно знаю.
– Це якась особливість людей з твого світу? – поцікавилась травниця.
– Ну… можна й так сказати. Гаразд, пиріжечку! Мені треба до столиці… Буквально на пару днів. Потім я повернусь, і ми все детальніше обговоримо.
– Дзееен! – застережливо промовила Тріна. – Я кому щойно все це пояснювала?
– Та це не по завданню! Це… можна сказати, стосується нас з тобою. І я точно швидко повернусь!