Трагедія Чапи

Частина І ТРАГЕДІЯ Розділ 1 Ранок. Ранній ранок…

Розділ 1 

Ранок. Ранній ранок…

Чапа чапа біг по полю і радів життю. Щоб досягти своєї цілі йому треба було прикласти дуже багато зусиль. І він це зробив...

         Три роки тому...

         Чапа чапа прокинувсь дуже рано. Глянувши у вікно, він подумав: «Ще мабуть 4 ранку». Чіпа чіпа ще спала. Чіпа чіпа це дружина Чапа чапи. Він піднявся з ліжка, пішов робити собі каву. Для нього не було властивим прокидатись так рано. Чапа чапа і сам не міг зрозуміти чому так рано прокинувсь. Але спати більше не хотілось. Потім, через роки згадуючи цей день Чапа чапа розумів, що він не просто так прокинусь так рано, він щось передчував.

         Взявши каву, він сів біля вікна, спостерігав за тим що відбувалось за стінами його невеличкої квартирки. Вже так рано хтось йшов опустивши голову. «Мабуть далеко на роботу, чи зміна тільки закінчилась» - подумав Чапа. Кава цього ранку вдалась така собі. Віддавала гіркотою. «Мабуть додав більше зерна ніж потрібно» - думав Чапа чапа. За вікном вітерець ганяв старого пакета. «Може простіше бути ним, звичайним пакетом???».

         - Чому ти не спиш? — почув голос дружини Чапа.

         - Я тебе розбудив?

         - Та ні, не знаю, мабуть — посміхнулась Чіпі чіпі

         - Вибач, я не хотів, я думав я дуже тихо сиджу.

         - Та нічого страшного, любий. Я виспалася. Здається…

         - Я піду пройдусь. Ти спи далі.

         - Ти підеш в 4:30 ранку пройтись? Не сміши мене.

        - Можливо мені сподобається і я візьму це собі за звичку!

Чіпі чіпі розсміялась.

     - Ти??? Візьмеш собі за звичку о 4 ранку ходити на прогулянки??? Та ти о 8 ранку ледь прокидаєшся. А потім ще півгодини жалієшся на те що життя таке складне!

        - В 30-ть років можна й нове щось спробувати і змінити щось в собі і в своєму житті!

Сміх Чіпі Чіпі переріс в регіт.

     - Ти? Чапа чапа? Щось зміниш в своєму житті??? Та ти найостанніша людина яку я знаю, яка б змогла змінити в собі хоч щось. А почати прокидатись раніше 8 годин ранку? Не сміши мене. Я зараз помру зі сміху!!! (Чіпі чіпі почала реготати так, що аж за живіт бралась)

       - Чіпі, ти говориш образливі речі. Ти моя дружина, може б краще підтримала мене? Я звичайно тебе люблю, але якось боляче таке чути від тебе…

      - Ти серйозно про це говориш? про те що ти можеш щось змінити в собі? Я думала ти жартуєш. Тому й сміюсь. 

     - Та можливо я почав і жартома, але зараз, після твоїх слів, задумавсь. Можливо треба щось змінити. Давай почнемо ходити в спортзал, чи принаймні раніше прокидатись і ходити на прогулянки разом! Можна навіть завести собаку і вигулювати її.

Чіпі чіпі не могла заспокоїти свій сміх, який був уже й не сміхом, а реготом. Вона крутилася на ліжку. Обхопила обома руками подушку і притискала її до обличчя, щоб випадково не розбудити сусідів . Ногами зкинула ковдру на підлогу. Так сильно вона ними розмахувала від сміху.

        - Чапа ходитиме в спортзал? Ми 9 років з тобою одружені! Ти за цей час щось важче за компʼютерну мишу підіймав взагалі? В тебе м'язів як кіт наплакав!

       - Чого ти почала? Ранкове пробудження на тебе так вплинуло? Чогось 9 років до цього ти мені подібних речей не казала!

      - Звичайно не казала, бо тобі хіба є сенс щось подібне казати - відповіда Чіпі чіпі, не переставаючи реготати.

     - Треба ж було тебе оце розбудити щоб такого про себе наслухатися - сказав Чапа скоріше собі ніж дружині.

Його погляд спохмурнів, він пішов на кухню, вилив в раковину рештки кави, яку не допив. “Ще й кава невдала вийшла” - подумав він.

     - Ну і раночок - проговорив про себе Чапа.

До кухні зайшла Чіпі.

- Я тебе образила? - спитала вона

- Та ні - відповів Чапа - Просто не думав, що ти вважаєш мене людиною, яка не може нічого в собі змінити.

- Так а для чого тобі змінюватись? Я тебе кохаю й таким, яким ти є. 

- А може, Чіпі, я й прокинувсь сьогодні так рано, щоб задуматися про те щоб почати зміни в своєму житті?

- Ніяк не заспокоїшся?

-А чому я маю заспокоюватись? Можливо сам мій організм мене підштовхує до цього! 

Регіт Чіпі чіпі знов її накрив. Але ще з більшою силою. Вона почала кружляти кухнею і проговорювати “Новий Чапа, новий Чапа!”. В цьому пориві сміху (реготу) вона випадково заділа чашку на столі, яка полетіла на підлогу і розбилася в друзки. 

- Чіпі, це моя улюблена чашка, яку мені подарувала мама за 

місяць до своєї смерті! - закричав Чапа.

- Я випадково - сумно сказала Чіпі.

- Я розумію, що ти випадково, але як би ти з мене не насміхалась, цього б не сталось! Так що я тебе прошу, будь ласка, перестань реготати з мене!

- Добре, все, більше не буду.

Чіпі чіпі прибрала рештки розбитої чашки. Підійшла до Чапи, щоб його обійняти, але він відсторонився від неї.

- Я нічого не хотіла тобі сказати поганого - проговорила вона. А з чашкою вибач, це випадковість. 

- Ага… - тільки і відповів Чапа




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше