Розділ 13. Втекти від ножів

— Хто нас вистежив?

Моллі зненацька замовкла, коли звук кроків затих. Вона підвелася на тремтячі ноги, ледь не шкірою відчуваючи, що хтось завмер перед зачиненими дверима. Проте, їх не стали виламувати, у кімнату не увірвалися, стрілянини так і не настало. Нічого. Абсолютно нічого з того, що встигла з переляку навигадувати Моллі. Але це й лякало найбільше. 

Тиша. Холодна. Химерна.

Вперте мовчання того, хто стояв у коридорі, неабияк пригнічувало. Моллі навіть уявити не могла, чого чекати від небажаного гостя, але його присутність аж ніяк не вселяла довіри. 

— Він не почує нас. – заспокоюючи скоріше себе, ніж молодь прошепотіла Уляна. Вона схрестила руки та тричі клацнула пальцями кожної долоні. Моллі могла лише здогадуватися, але, схоже, другокружниця ізолювала звук їхньої розмови, заточивши його у стінах цього приміщення. 

Шалфей і собі знервовано схопився з крісла, проте йому вдалося зберегти більш-менш відчужений вигляд. І все ж можна було помітити, як його зіниці занепокоєно бігали туди-сюди. 

— Бора Сулаж. – пояснила Гайдук, помітивши питання, що разом зі страхом проступило на їхніх обличчях. – В ордені більше відомий як Крук. Тілесник крові та плоті, але надає перевагу вбивати власноруч, не застосовуючи своєї сили. Пташки бояться його не менше, ніж Кассандру. Бо він такий же жорстокий та непередбачуваний. В принципі, мабуть, саме тому і є її правою рукою.

Моллі перелякано хапала ротом повітря, не зводячи погляду з дверей. Вона з усіх сил намагалася побороти паніку, що, здавалося, от-от переросте у справжню істерику. Кров шуміла у вухах, заглушуючи слова Уляни:

— Будемо сподіватися, що він просто омине цю кімнату й піде далі.

Другокружниця говорила спокійним, майже рівним тоном, але з застигшого жаху у її карих очах було зрозуміло, що вона не зовсім певна у своїх сподіваннях. Уляна трохи помовчала та гарячково роззирнулася навколо, немов шукаючи шляхи відступу. 

— Сулаж не нападе до останнього. – міркувала в голос жінка, міряючи кроками приміщення та дрібно трясучись від напруги. – Чекатиме найкращого моменту, наче кішка. А потім візьме до рук ножі. Тож, треба забиратися звідси доки не...

Вона так і не закінчила, перервана гуркотом дверей, що стукнулись об стіну. Зі стелі посипався білий пил оббитої крейди — настільки сильним був удар. Всі троє, підстрибнувши на місці від несподіванки, витріщилися на двері, які ще мить тому здавалися надійно замкненими. 

Першою у кімнату зайшла кішка. Істота на диво великих розмірів зі стрункими ногами та короткою світлою шерстю. Довжелезні загнуті кігті, призначені для гірської місцевості, з тихим стукотом торкнулися паркету. Вона оголила білі ікла, що різко виділялися на тлі майже чорних ясен, загарчавши. Її пурпурові очиська загрозливо звузилися, горячи дикою ненавистю. Пума з силою вдарила важким хвостом по підлозі, притиснувши вуха до потилиці. 

Моллі почула, як зашипів сич на плечі Шалфея.  

Але вона вже не пам’ятитеме цього звуку, що здався надзвичайно смішним на тлі сичання здоровенної кішки, бо дівчину до мурашок на шкірі вразив чоловік, який виявився господарем звіра. 

Що ж, кличка надзвичайно личила йому, зважаючи на худорлявість та чорніше за смолу волосся, що розтріпаними пасмами стирчало у різні боки, мов блискуче вороняче пір’я. Він був мало не до зубів озброєний ножами різного розміру та форми. Леза, моторошно поблискуючи, висіли на широких ременях з темної шкіри, що міцно обплітали його гомілки, стегна, пояс та груди. 

На кістлявому обличчі заграла хижа усмішка. З-під блідих губ показалися жовті різці. 

— Думав, прийде лише дівча з сестрою. – низьким голосом поділився Крук, не відводячи погляду акулячих очей від Шалфея. – Та Сойка буде дуже рада, коли я приведу їй хлопця. Вона сумувала за тобою, юначе.

Пума знову гаркнула, видавши глибокий протяжний гортанний звук, та безшумно підкралася блище до просторовика. Він примружив сліпе око, з роздратуванням, за яким ховався ледь помітний страх, глянувши на кішку, яка глухо шипіла, демонструючи гострі передні зуби. 

— Тільки спробуй. – просвистів Гарольд, настовбурчивши пір’я, через що тепер виглядав ледве не вдвічі більшим. – Я тоді твої паскудські очі видеру, чула?

Голос у пуми виявився таким само низьким та глибоким, як і в господаря, коли вона з презирством кинула:

— Ти здохнеш ще до того, як злетиш, незв’язничку (Дух без господаря; тварина, відмічена небом, яка виросла, але її кров так і не була змішана з кров’ю якогось тикодіна.).

А Моллі у паніці забігала очима по кімнатах Уляна, зрозумівши, що опинилася відтісненою і від самої Гайдук, і від Шалфея. Утім, це не завадило другокружниці стати спиною до дівчини, аби в разі чого взяти удар на себе. Сулаж на це лиш м’яко всміхнувся й, пробігши пальцями по клинкам, з блискавичною швидкістю витягнув один. 

— Залиш дітей в спокої, Боро. – крізь зціплені зуби сказала Уляна, стискаючи праву долоню в кулак. – Навчися нарешті думати власною головою, перед тим, як виконувати безумні вказівки Кассандри.

Груди чоловіка здавлено затремтіли, а білки налилися кров’ю. Блідо-блакитні смужки жил виступили на його скронях. І так не струнка постава згорбилась ще дужче. Крук розставив стопи поширше, щоб зуміти встояти на ногах, що раптом почали трястися. 

— Зрадникам слова не давали. – ледь чутно процідив він, але ніж таки метнув.

Чапля тихо скрикнула, а Моллі з жахом опустила погляд нижче. Блискуче срібне лезо під гострим кутом загналося між ключицею та плечем жінки. Вона з болісним сичанням осіла на підлогу та розтиснула кулак, торкаючись рани, що почала сочитись. Уляна піднесла до очей пальці, липкі від свіжої крові. Її уста безмовно розтулилися, трясучись, коли вона різко видихнула, шоковано витріщившись на власні пучки. 

— Пані Гайдук! – крикнув Шалфей, кинувшись до неї. Одразу ж за цим почулося невдоволене гарчання пуми, проте короткий окрик Крука змусив її мовчки дозволити хлопцю опуститися на коліна поруч з Уляною.