Розділ 12. У маєтку Нонград

— Ви взяли з собою Гарольда?

Моллі витріщилася на сича, який зненацька вилетів з вузького провулку між будинками. Вона несхвально похитала головою. Невже він летів за ними від самого маєтку? 

Птах же, задоволено розпушивши пір’я, вже чіплявся кігтями за тканину сорочки Шалфея. 

На темному шовку цього разу розквітали дрібні маки, ромашки, волошки та ще якісь польові квіти, несміливо визираючи з-під кавового жилета з порожньою кишенькою для годинника. Моллі в задумі насупила брови. Схоже, Шалфей міняє ці дивні сорочки кожного дня, бо ж ще жодного разу вона не помічала його в одній й тій самій. Моллі взагалі не знала більше нікого з таким ексцентричним відчуттям стилю, як у цього хлопця.

Найнезвичайнішим було те, що Шалфей комбінував верхню частину образу з темно-сірими брюками. От вони не змінювалися ніколи, або ж їх у нього кілька. Штани прямого крою точно не були частиною костюма, бо ні піджака, ні краватки Моллі жодного разу не помітила за ним. Вони, до того ж, ще й підкреслювали дивний відтінок його волосся. У Моллі іноді складалося враження, що воно в нього фарбоване. От тільки вона ніяк не могла зрозуміти: це коричнева фарба псувала світлий рідний колір, чи попеляста так висвітлювала темне волосся. Якщо й так, то де, в ім’я Елементорів, Шалфей дістав сіру фарбу для волосся? 

І вкотре Моллі про себе обізвала його диваком — по-іншому вона, мабуть, ніколи й не подумає. 

— А ви проти? – поцікавився Шалфей тоном людини, яку чужа думка не цікавить жодним чином. Він йшов трохи попереду і навіть не озирнувся на Моллі, лише обійшов ямку на дорозі, встеленій гладкою бруківкою. 

Вони вийшли з дому майже одразу після того, як прийшли Кода та Міка. Тепер удвох крокували центральними вулицями Арханти, прямуючи до маєтку, адресу якого їм дала Дейзі. Шалфей же весь час бурчав, мовляв, чому вони шкандибають пішки, якщо можна було зловити візничого та доїхати як, цитуючи його, білі люди.

Тобто він не тільки атеїст, а й расист чи що? Весело.

— Та ні. Просто я вже давно нікуди не беру Тридея з собою. Боюся, щоб його не схопили. 

— Без Гарольда холодно. – все так само незворушно промовив просторовик, пропустивши повз вуха приховане застереження. 

— Холодно?

Шалфей ствердно кивнув, а потім провів долонею від нижньої щелепи до плеча та з абсолютно серйозним виразом обличчя пояснив:

— Шия мерзне. 

Моллі зневажливо фиркнула, не розуміючи його дивакуватого гумору. На дворі стоїть нестерпна спека, чергуючись з сухим вітром, а йому холодно. Ну що за нісенітниця? Краще б лишив свого духа в безпеці, а не тягався з ним по всьому місту, повному божевільних забутих.

— Жартуєте? 

Хлопець різко зупинився, нарешті повертаючись через плече. Моллі теж вклякла, перехопивши Шалфеїв погляд. В його очах не стрибали саркастичні іскринки, від чого склалося враження, що той дійсно говорив на повному серйозі. Він не усміхався, навіть тонка іронічна напів посмішечка не грала на його губах. 

— А що, не схоже?

— Ви взагалі не схожі на людину, яка часто сміється. – буркнула Моллі та вийшла наперед, покинувши його позаду. 

— Гаразд. – коротко відповів Шалфей, поволі наздоганяючи її, а вона знову здивувалася його байдужості до шпильок у свій бік. Моллі, будучи на його місці, вже б прошипіла щось колюче, захищаючи свою ображену гордість. 

— Краще б подумали, про що розпитуватимемо Уляну. – з докором кинула Моллі, хоча Шалфей нічим і не провинився перед нею. Їй просто було цікаво, як довго витримають його нерви і чи дійсно здатна пасти його маска небаченої стриманості до зайвих емоцій.

— Про що, про що. – без образи перекривив її хлопець. – Про орден. З якою метою він був створений. Яким чином він пов’язаний з вбивствами. Як стати його членом. Чи є якісь нюанси членства, якщо “так” — які. Для чого залишати криваву відмітку на тілах вбитих. Мені продовжувати, міс Шор?

— Ні.

Вона пречудово зрозуміла, що познущатися з Шалфея не вийде. Ну й нехай. 

Все ж, його питання досить доречні. Жодне з них не зачіпатиме особистість пані Гайдук і, як сподівалася Моллі, ніяким чином не образить її. З рештою, вони з друзями не мають перед собою мети звинуватити другокружницю у злочинах її приятелів. У цьому просто немає сенсу. Проте їм зіграє на руку інформація, якою Уляна володіє і, дай Доля, може поділитися з ними. 

Йшли мовчки. Тільки Гарольд щось час від часу свистів господарю на вухо, але той так і не відгукнувся до свого духа. Шалфей тільки закочував очі та заперечно хитав головою, трусячи копицею рідкого волосся. Він знову ховав шрам під довгими попелясто-коричневими пасмами, щоб не бентежити оточуючих. Принаймні, так гадала Моллі, а що у цього просторовика на думці, мабуть, й сама Доля не знає. 

Вони повернули з головних вулиць у тихі просторі провулки, які згодом переходили у безкраї поля чи ліси. Зазвичай у таких місцях розташовувалися міські будинки знаті або ж інших не бідних людей. Схоже, Нонгради чергові “шишки” Калідрійської Корони, які можуть дозволити собі мати житло ще й у столиці регіону. Можливо, вони навіть мають якісь зв’язки з Вонг Фаном, правителем єдиної Тайхо-Антікської імперії, але на це Моллі було абсолютно байдуже. 

Калідрія була майже незалежною від східного уряду, тож прихильників імператора тут мешкало не так багато. Вонг Фан — амбіційний ідіот, який раптом вирішив, що зможе правити усім континентом, підкоривши навколишні держави. 

Калідрійці, веснійці, нордарійці, марванці та навіть алгіріканці були силою змушені приєднатися до територій Тайхо-Антіки кілька десятиліть тому. Але східні звичаї жодним чином не вплинули на мову та традиції колоній, незважаючи на довголітні спроби їх нав’язування. Згодом імперію розділили на шість Корон, кожна з яких з часом здобула автономію. В якомусь сенсі. 

Якби кожному з народів не дали хоча б ілюзії незалежності, імператор боявся б повстання. Утім, навіть після проголошення автономій Корон, рухи націоналістів все ж спалахували час від часу. Та всі заворушення швидко придушувалися, хоча решту населення імператорська столиця запевняла, що повстанців знешкоджують задобренням. Утім, усі пречудово розуміли, що ставалося з ними насправді.