Розділ 8. Сойчині очі

Осліплена Моллі з наростаючою панікою відчула, як навколо метушиться переляканий натовп. Вона сама важко дихала, на силу подавляючи приступ істерики. 

— Моллі? 

Та обернулася на звук та зробила спробу вхопитися рукою за чийсь лікоть. Мія притислася до неї, неровово шаргаючи пальцями навколо себе. Вона нарешті намацала долоню сестри та стисла її, переплітаючи пальці. Моллі не знала, їй здається чи дійсно чує шалений стукіт Міїного серця. Хоча, не виключено, що це було її власне. Вона міцніше вхопилася за сестру, намагаючись заспокоїти її цим мовчазним жестом. Якщо зараз станеться чергове вбивство, вони хоча б триматимуться до останнього разом.

— Де Шалфей? – хриплим від жаху голосом запитала Моллі.

— На місці. – відгукнувся той неподалік.

Вона полегшено зітхнула та заходилася марно кліпати і терти очі, у спробі позбутися сліпоти. 

Зненацька все припинилося. Так само несподівано, як і почалося. 

Моллі ледь не заплакала від щастя, коли зір повернувся до неї. Вона нервово забігала поглядом навколо себе, прагнучи оцінити теперішній стан речей. Десь в глибині натовпу заплакала дитина, а хтось почав тихо заспокоювати її. 

Гурт тикодінів розділився на дві частини, розступившись перед застиглою фігурою. Каліста Тейшейра стояла посеред галявини. Її пальці досі були зчеплені у заклинаючому жесті. Трохи віддалік від марванки завмерла якась жінка, підвівши вгору руки зі схрещеними мізинцями. Її груди здавлено тремтіли, неначе стримуючи плач. В її карих очах з густими віями застигли сльози. Моллі не одразу впізнала у ній ту вродливу незнайомку-другокружницю.

Моллі, як і всі інші, якийсь час спантеличено переводила погляд з Калісти на русокосу жінку. А потім різко округлила очі від пізнання.

— Вона ж... – почала Моллі.

— Зупинила плин часу для Тейшейри. – випередив її Шалфей. 

Моллі обернулася до нього, переконуючись чи впорядку хлопець. Він досі протирав пальцями повіки, зганяючи з себе останні крихти омани, але виглядав цілком нормально.

На середину Місячної галявини вибіг Пітер МакКовер, свиснувши у бік найближчого Вартового, та щось коротко крикнув ще кільком. Двоє з них в ту ж мить підлетіли до марванки. 

Якась пані, одна з тих, хто стояв найблище до Тейшейри, пронизливо заверещала, коли її мало не хапнув за ногу розлючений алігатор, що прагнув захистити господарку. Він, завмерши біля її ніг, глибоко заревів, відкривши величезну пащеку, але лютувати йому довелося не довго. Звіра поквапилися нейтралізувати. Хтось із тілесників плоті та крові швидко зреагував, позбавивши алігатора свідомості. Його фіолетові очі застигли та закотилися, а важка туша з глухим звуком звалилася на землю.

Вартові ж уже обхопили руки Калісти довжелезними чорними пальцями. Її тілом пробігла легка сяюча хвиля блідо-пурпурового кольору, після чого Тейшейра глибоко вдихнула ротом. Остаточно прийшовши до тями, вона миттю забилася у примарних путах своїх охоронців, але її спроби викрутитися виявилися безрезультатними. 

Каліста різко зупинилася та злісно витріщилася на жінку у вишитій сорочці.

— Зрадниця. – ледь чутно прошипіла марванка, показуючи ряд жовтих зубів. – Ти пошкодуєш про це, Чапле. Ти завинила Сойці, тож доведеться платити. Кров’ю. 

Її смаглявим обличчям повільно розповзлася усмішка. Вона моторошно засміялася над тим, що здалося кумедним лише їй самій. Моллі разом з рештою присутніх мовчки спостерігала за оскаженілою тикодіною.

Та, яку назвали Чаплею, роздратовано підібгала губи. Її сльози вмить висохли, коли вона з помітним акцентом відповіла, чітко промовляючи кожну літеру, неначе карбуючи їх у камінні:

— Моє ім’я Уляна! – крикнула молода жінка, наближаючись до Тейшейри. – У-ля-на!

Вона різко загальмувала біля колишньої подруги та присіла навколішки, у запалі шепочучи їй щось. Моллі відпустила Мію та підібралася трохи ближче, щоб краще розчути розмову. Можливо, це якось допоможе їм у розслідування. Треба було б ловити кожне слово. Вона миттю розчинилася у натовпі, але не змогла підійти достатньо настільки, щоб вловити увесь сенс сказаного. Тому до її вух долітали лише уривки розмови.

— ...не той бік. – з відчаєм говорила Уляна. – Схаменися... ми... кинути орден... ти знаєш... Колектив... зробе... зрадників не потерплять... ти могла б...

— НІ! – верескнула Каліста, вишкірившись, мов дикий звір. Але потім відповіла так само тихо. – Тільки спробуй... їм, Чапле. Ти вже... ногою... могилі...

Каліста замовкла на якусь мить, до крові закусивши губу. Її жовті зуби замастилися кров’ю, роблячи дещо божевільний усміх ще моторошнішим. Через кілька довгих митей вона знову відгукнулася трохи голосніше так, що Моллі нарешті все чітко почула:

— Диво, що досі дихаєш, другокружнице. – процідила Тейшейра, чітко виділивши останнє слово і не відриваючи від Уляни оскаженілих очей. – У жилах безсмертної тектиме магія і твоєї крові. Запам’ятай мої слова. Коли вона вбиватиме тебе, я досхочу насміюся на тому світі. Мій сміх звучатиме в самих твоїх вухахх, зраднице. Його чутимуть усі, хто стане наступними. Бо з усієї зграї її вірних псів я була найвідданішою.

Уляна тієї ж миті відскочила від Калісти. Вона приголомшено хапала ротом повітря, витріщившись на марванку сповненими жаху очима.

— Ні. Орден не може...

Її перервало чиєсь ввічливе покашлювання. Усі вмить повернулися у бік дами Лормоєр. 

— Дякуємо за таку швидку реакцію, пані... 

— Гайдук. – машинально відповіла та, не дивлячись ні на кого. Її погляд затуматився, а підборіддя ледь тремтіло. Вона різко звела очі на Калісту та злісно зчепила зуби.

— Калісто Зенне Тейшейра, – продовжила Хранитель, і собі обернувшись до марванки. – Звертаючись до інформації, що була надана детективами Суіджену та Писарем Марвани, можу впевнено заявити — ви шпигували та передавали інформацію про перебування майбутніх жертв невідомій особі.

— Ваші джерела надиво надійні. – сплюнула кров, що зібралася в роті, Тейшейра. Причому кривава слина впала прямо під ноги одному з Радників. – От тільки в мого хазяїна вух та очей все ж більше.