Розділ 4. Секрет талісману з голубиним пір'ям

Моллі примостилася на краєчку темно-зеленого дивана, склавши руки в замок та поклавши їх на коліна. Мія сьорбала свій чай та не зводила цікавого погляду з просторовика. Той сидів просто навпроти Моллі, їх розділяв тільки журнальний столик, на якому вже лежав заздалегідь приготовлений талісман. Золотий ланцюжок ледь поблискував у променях світла. Кілька біло-сірих пір’їнок, чергуючись з дрібними тайхо-антікськими перлами, переливалися химерним сяйвом.

Шалфей дивився на талісман з дивним виразом обличчя. Кутики його блідих губ ледь сіпнулись, але він швидко стис вуста у тонку лінію, неначе намагаючись стримати сміх. Юнак кілька разів ледь помітно підводив голову вгору, блукаючи поглядом по стелі, та знову опускав очі на столик.

Моллі вирішила не звертати на це жодної уваги, хоча й дещо злякалась, що він усе зрозумів. Хлопець же підпер підборіддя долонею, з абсолютно серйозним виразом чекаючи на подальші питання так, наче й не він якусь мить тому лукаво посміхався. Чи, вірніше — намагався. А, може, їй лише здалось?

— То ваше ім’я? – перепитала Моллі, вибагливо зазираючи йому у вічі. Та як вона не вдивлялася, рідкий чубчик, ледь розділений навпіл посередині, вперто ховав очі Шалфея.

— Ви не читали моїх листів. – скоріше стверджував, ніж запитував він. 

Та кому потрібне та анкета, в якій можна було написати все що завгодно, якщо Моллі хотіла побачити його здібності в дії? А ім’я, так то ж таке. Ніби важко назвати.

Вона продовжувала мовчати, вперто блискаючи очима з-під надміру насуплених брів. Просторовик зітхнув, після чого все ж відповів: 

— Вільям. Вільям Шалфей. У мене є ще й друге ім’я, якщо вам цікаво. Моя родина любила подвійні імена. Але особисто мені, Вільям подобається більше за Едмонда. Ви ж, нехай вже так буде, можете обрати будь-яке з цих двох.

— Скільки вам повних років? – продовжувала допит Моллі, пропустивши його сміховинний жартик повз вуха.

— А ця інформація що, життєво необхідна для прийому на роботу у вашу компанію? – не ховаючи дещо холодної іронії, поцікавився він. – Так само як наявність другого імені, я вгадав?

Моллі прийшло на думку, що, можливо, містер з подвійним ім’ям просто боїться, що занадто молодого не візьмуть працювати. Тикодіни — не забуті. Якщо ти юний, невправний маг, то ти на біса нікому не здався. Сам факт, що ти володієш чарами менше чотирнадцяти років, закриває тобі більшість дверей до початку кар’єри чи хоч якоїсь робити. Самій же Моллі вдалося здобути свою посаду тільки завдяки тому, що працювала вона, фактично, сама на себе, користуючись допомогою тикодінського уряду, який забезпечував роботу її компанії деякими фінансами. Та й у заповіті батька було чітко сказано, що компанія має почати функціонувати якомога швидше. 

Наткнувшись на похмурий дівочий погляд, Шалфей навмисне страждально зітхнув та невимушено поцікавився:

— Якщо скажу, що тридцять шість, повірите?

Та він, що знущається з неї? 

Мія, яка досі сиділа тихо та безуспішно намагалася погладити Гарольда, стиха засміялася. Але миттю замовкла, притискаючи долоню до рота. Вона красномовно показала насупленій сестрі, як зачиняє уста на замок та почала уважніше прислухатися до розмови.

— Містере Шалфей, ще одне зайве слово і це буде останній раз, коли ви переступали поріг мого будинку. 

— Дев’ятнадцять. 

Моллі на силу стримала переможний сміх. Просто зараз можна виставити його за двері, бо ж з’явилася чудова, а головне — вагома, причина вдатися до подібних заходів! Якщо він не почав тикувати у п’ять років, у чому Моллі щиро сумнівалася. Але водночас вона не була впевнена, що можна бути настільки наполегливим, вперто прагнучи особистої зустрічі, для того, щоб прийти та показати сміховинне володіння власним даром. З рештою, цікавість перемогла в ній, тож Моллі мовчки кивнула підборіддям у бік Міїної прикраси.

У цю мить до приміщення, як на замовлення, залетів голуб, зігнаний з другого поверху Тридеєм. А до цього ледве знятий та упійманий з люстри. А саме цим і не близько приємним заняттям страждала Моллі весь минулий вечір. 

Птах якусь мить покружляв над трьома тикодінами та, врешті-решт, приземлився на зап’ясті Мії. Його очі помітно зблідли, через поступове виведення з організму аптекарської сироватки, але у їх дивному відтінку все ж упізнавався бузковий колір. 

Шалфей, нахилившись вперед, взяв до рук талісман, і тоді Моллі помітила в нього на шиї його власний — совиний кігтик, підв’язаний цупкою металевою ниткою зі срібла. Але чомусь прикраса здалася їй дивною. Зовсім не через скромний дизайн, проте було у ній дещо незвичне...

Хлопець провів пальцем по одній з пір’їн і в мить спохмурнів.

— Мені шкода. – не голосно промовив він, обережно повернувши ланцюжок на стіл, та поспіхом забрав від нього руки. – Сподіваюся, ви не будете проти, якщо я більше не триматиму це в руках? Жахливе відчуття.

— Але чому? – наче нічого не зрозумівши, перепитала Моллі. Вона зробила спробу напустити на обличчя якомога реалістичнішу спантеличеність, але голос таки надтріснув.

Шалфей показово проігнорував її слова, знову всідаючись рівно та складаючи руки на грудях. Він раптом фиркнув, після чого пробурмотів:

— Просто цікаво. Хоч хтось купився на цю дурницю з голубом, міс Шор? Підозрюю, ця геніальна ідея належала саме вам?

Моллі не відповіла, намагаючись не дивитися на нього. Раптове розуміння дурнуватості та наївності ситуації накрило її хвилею сорому. А вона ж дійсно надіялася, що претенденти повірять у її вигадку. Не враховуючи дурненьку Лотті, Шалфей перший та єдиний, хто тримав талісман Мії в руках. І він одразу ж розкусив Моллін обман.  

— Що ви відчули, – нарешті відгукнулась вона, насилу проковтнувши підступивший до горла клубок. – Коли намагалися зчитати енергію прикраси?

— Впевнений, що ви самі чудово знаєте відповідь на це питання, міс Шор. Тим більше, мені вистачило б лише поглянути на юну леді. Я не настільки слабкий, щоб посріблене волосся сховалося від моїх очей. Може, забуті й не зрозуміли б нічого, та вправний маг почне співчувати вашій сестрі в ту ж мить, як тільки побачить її вперше.