Розділ 3. Майже старий знайомий

— Ти? – здивування хлопця обмежилося зведенням брів, що ховалися за копицею не густого волосся, воно коротко сіпнулося, коли незнайомець зморщив чоло. Проте через мить він, схоже, згадав, що знайомство так і не відбулося, тож повторив питання з навмисне перебільшеною повагою: – Ви? Радий бачити, хоча й не очікував, що наша зустріч настане так швидко. У провулку я, бачте, сплутав вас з хлопчиськом. Не розгледів вашого... – просторовик урвав сам себе, після чого все таким самим незворушно ввічливим тоном поцікавився: – Сподіваюся, не я став причиною кислого виразу на вашому витонченому обличчі, міс Шор? 

Моллі залюбки подивилася б цьому зухвальцю в очі, але їх приховував рідкий чубчик незвичайного попелясто-коричневого відтінку. Темно-сірі пасма сягали майже до середини обличчя, але ближче до потилиці ставали все коротшими. Що за оригінальна стрижка у цього йолопа? І якого біса він взагалі припхався сюди?

Мія з відкритим ротом спостерігала, як двоє тикодінів витріщаються один на одного. У приміщенні запанувала незручна тиша, що порушувалася лише сердитим диханням тварин.

— А-а. – протягла Мія, намагаючись підібрати слова. – То ви знайомі?

— Ні. – сухо відповів гість.

— Так! – палко заперечила Моллі.

— Не зовсім. – виправився він, недбалим жестом струшуючи з одягу неіснуючу порошинку. – Я надсилав прохання про працевлаштування та рекомендаційні листи на вашу адресу. 

— Ти хто такий і чого приперся? – прошипів хтось позаду них.

Всі миттю повернули голови у бік духів, що кидали одне на одного нахабні погляди. Здається, вони були так само раді бачити одне одного, як Моллі цього дивака із ринку.

— Коли востаннє вуха мив? – сич — Моллі ніяк не могла пригадати його ім’я, — розпушив пір’я, підстрибуючи блище до Тридея, а подав голос саме він. – Прохання ми надсилали.

— Невже твоїм пером нашкрябали? Напевно, не з першого разу вийшло? А то ти такий обдертий, боюся чи не змерз. 

— Вгамуйся! – крикнули в один голос Моллі з хлопцем, от тільки кожен своєму духові. 

Вона краще придивилася до птаха, але ж, звичайно, Тридей лише насміхався над ним, бо вигляд сич мав цілком пристойний. Та й духи не страждають від хвороб, тим більше від надмірного випадання пір’я. Хоча, Моллі все частіше замислювалася, чи не сказився бува її Тридей. 

Хлопець мовчки кивнув на своє плече, красномовніше за будь-які слова віддаючи наказ лишити білого кота у спокої. Сич, наостанок нагородивши Тридея зловісним чмиханням, таки піднявся у повітря зі спинки крісла, на яке всівся хвилину тому, та приземлився на плечі господаря, хапаючись кігтями за тканину його мантії. Не дивлячись на не малі розміри птаха, просторовик не прогнувся під його вагою, а як нічого й не було продовжив:

— Прошу вибачити мою грубість, юні леді. Схоже, я так і не відрекомендувався. Тож моє ім’я...

— Можете бути вільні. – перебиваючи його, оголосила Моллі. 

Вона з показово байдужим виразом пройшла повз гостя та попрямувала до сходів. Тридей підхопився слідом за господаркою, з відчуттям перемоги задерши білого хвоста.

— До побачення, – прогнувся він у насмішливому поклоні, зігнувши передню лапу. – Пташечко.

Сич розлючено затріпотів крилами так, що хлопцю довелося відхилити голову, аби птах не зачепив його, проте той підлетіти так і не наважився.

— Чи можу я попросити пояснити? – якщо юнака і вразила поведінка Моллі, то він це вправно приховав. Його тон залишався спокійним, а висловлювання ввічливими. 

Мія прошепотіла гостю винне “вибачте” та кинулася наздоганяти сестру. Хлопець лише мовчки подивився їй услід, виглядаючи з-під своєї дивакуватої стрижки. 

— Невже ці пацьорки йому не заважають? – тихо бурчала Моллі, намагаючись непомітно розгледіти колір його очей. Тоді, у вуличці вони здалися їй блакитними, проте було щось дивне у формі його блідого обличчя, але, що саме, вона ніяк не могла збагнути. 

Здається, птах щось просвистів просторовику на вухо, але той тільки похитав головою. 

Мія швидко пробігла сходами вгору та різко загальмувала біля сестри. Тепер вони вдвох стояли на майданчику, що з'єднував сходи з другим поверхом, та нервово шепотілися.

— Може поясниш, що відбувається? – запитала Мія, вхопивши Моллі за лікоть.

— Я не збираюся гаяти час на цього дурня. Дозволяю виставити його за двері.

— Але чому? – не розуміла Мія. Схоже, в неї от-от лусне терпець. – Ми навіть імені його не знаємо!

Моллі глибоко вдихнула та зробила спробу вже спокійніше продовжити:

— Він намагався відібрати в мене слину дракона вранці.

— Це напевно якесь непорозуміння. Знаю я, як сильно ти все перекручуєш. Викривляти реальність на твою користь — твоє улюблене заняття після малювання, якщо ти раптом не помічала раніше.

Маска байдужості, яку дівчина так старанно намагалася натягнути на обличчя, враз розсипалася і невидимими друзками посипалася на підлогу.

— Сич того просторовика, – з новим запалом продовжила Моллі, тицяючи у прибульця пальцем, на мить забувши, що являється вихованкою дворянської родини. – Упіймав пляшечки, коли ті падали. Ледве відбила їх.

Мія скептично звела брови. 

— Так вже й відбила? Прошу, давай про... 

— Мені здається, чи у вас на люстрі голуб? 

Неочікувана репліка хлопця застала сестер зненацька. Вони враз підвели голови до стелі, де на люстрі, притулившись головою до затійливо вигнутої металевої гілочки, дрімав голуб. Моллі зовсім забула про нього. Святі Елементори, невже бідолаха просидів там цілий вечір?

— Схоже, нещасний сховався там від того мішка з блохами. – запропонував здогадку сич.

— То я ще й мішок з блохами?! – загорланив на весь будинок Тридей, який досі кружляв біля ніг господарки, кидаючи на гостей полум’яні погляди. – Прикрий свою беззубу пащеку, перната помилка природи. А я втілення самої небесної магії, прислане на цю землю допомагати таким, як господарка цього дому, зрозумів?