Торнадо

   Платон сидів у своїй кімнаті за комп'ютером і грав із друзями онлайн у Роблокс. Режим називався "Виживання при стихійних лихах".

- Ой, торнадо насувається! Хлопці, рятуйся, хто може! Ховаємося в підвалі школи! - кричав він і керував своїм героєм на екрані.

За вікном потемніло. Платон виглянув на вулицю: сонце сховалося за хмарами, схоже, незабаром почнеться дощ. Хлопчик згадав, що його цуценя Дік досі гуляє на дворі. "Треба терміново завести його до хати, а то промокне і захворіє, адже він ще зовсім маленький" - подумав Платон і вийшов на вулицю. Але цуценяти ніде не було видно.

- Дік, Дік! До мене! - покликав він голосно. - Куди ж ти запропастився?!

Мабуть, доведеться шукати цуценя по всьому подвір'ю; а там, у грі, на нього чекають друзі... Несподівано здійнявся сильний вітер. Хлопчик глянув на небо і побачив чорні хмари, що наповзали з боку моря.

- Ох і буря зараз почнеться! Треба терміново знайти собаку і ховатися в будинок.

Хлопчик кинувся в сад за цуценям, голосно вигукуючи його ім'я:

- Дік!.. Дік, до мене!... до мене!!!!.... - але собака наче в землю провалився!

Раптом Платон почув гавкіт пса і обернувся... але в цю мить сильний вихор підхопив його, підняв високо над землею і закружляв, несучи в невідомість. Це сталося так раптово, що хлопчик не встиг навіть збагнути, що трапилось.

Платон прокинувся від того, що щось мокре торкалося його щоки. Він розплющив очі й побачив свого Діка, який тикався мокрим носом в обличчя господаря.

- Дік! Дік! Ти знайшовся!!! - зрадів хлопчик і обійняв собаку.

Потім він сів і озирнувся на всі боки: навколо простягалася суха, потріскана земля.

- Де це ми опинилися, Діку? І що з нами сталося? - здивувався Платон.

Але скуйовджене щеня було так само спантеличене, воно озиралося навкруги і нічого не розуміло. Тут пам'ять поступово почала повертатися до хлопчика. Він пригадав, як вийшов на подвір'я забрати собаку, як побачив чорні хмари, що насуваються з моря, як сильний порив вітру підхопив його і закружляв у вихорі... Торнадо!!! Точно це був торнадо! Платон пригадав, як читав в інтернеті, що торнадо здатний втягувати в себе предмети і забирати далеко від місця, і так само здатний викидати їх із себе, переносячи на багато кілометрів. Виходить, що торнадо підхопив їх із Діком і забрав далеко від дому. Це диво, що вони залишилися живі й неушкоджені. Щоправда, спина боліла, мабуть, від удару об землю, та кілька подряпин красувалася на руках: напевно, всередині торнадо хлопчик поранився об інші предмети, затягнуті вихором. Дік начебто теж цілий, тільки страшенно наляканий, адже він такий боягуз: шарахається від будь-якого несподіваного звуку і ховається під стіл.

"Господи, але де ж ми опинилися?! І як нам повернутися додому?! А що подумають батьки, помітивши зникнення дитини?!" - усі ці думки вихором кружляли в голові Платона, перебиваючи одна одну. Хлопчик і цуценя так і сиділи на тому самому місці, не знаючи, що робити далі. Було спекотно, сонце палило в небі, обпалюючи землю. Навколо ні душі. Голова розболілася і страшенно захотілося пити. Але де ж узяти воду? Поруч важко дихав Дік, висунувши язика, напевно його теж долала спрага.

Час минав, ставало нестерпно спекотно, треба було знайти якусь тінь. Хлопчик звернувся до цуценяти:

- Ну, що, Діку? Є якісь ідеї? - цуценя підняло вуха і запитально втупилося в господаря. Було ясно, що ідей у нього в голові немає. Та й звідки їм було взятися?! Адже воно ще цуценя, якому не виповнилося й року, і не має жодного життєвого досвіду. Інша річ він, Платон, якому скоро мало виповнитися цілих десять років! За собачими мірками це ціле життя! Якщо рахувати кожен рік за сім, як стверджують ветеринари, то Платону зараз аж сімдесят собачих років! Старий та й годі! Від усвідомлення такої різниці у віці і власної переваги у нього прокинулася впевненість у собі, а також почуття відповідальності за свого, такого юного, чотириногого друга. Взагалі, хлопчик вирішив покладатися виключно на власний досвід.

Платон встав і озирнувся на всі боки. Ландшафт являв собою рівнину з випаленою сонцем рослинністю і потрісканим ґрунтом. І куди це їх занесло? Хлопчик вирішив рухатися вперед навмання, бо сидіти на одному місці під палючими променями сонця було нестерпно.

- Уперед, Дік! - скомандував господар, і щеня одразу ж підскочило і побігло поруч, перебираючи своїми маленькими лапками. Дік був пес декоративної породи йорк-тер'єра: по-суті, ручна собачка. І що тепер йому, Платону з ним робити в таких  умовах? Доведеться боротися не тільки за своє виживання, а й за життя цуценяти, адже він господар і відповідає за свого вихованця. До того ж, хлопчик дуже любив свого пета (так вони з друзями називали вихованців у комп'ютерних іграх).

Через деякий час на горизонті з'явилися дерева.

- Дивись, Діку! Попереду оазис! - спробував вимовити хлопчик, але від спраги його язик прилип у роті й ледве ворушився, а губи потріскалися. Платон глянув на цуценя: той мляво плентався поруч і тільки подивився на господаря змученими очима. Хлопчик пожалів песика і взяв на руки, даючи його лапам відпочити:

- Послухай, Діку! Попереду дерева, а це означає, що там є тінь і, можливо, вода. Нам потрібно знайти в собі сили і дістатися туди, будь-що-будь! - цуценя довірливо притулилося до господаря, розслабилося і прикрило очі.

- Потерпи, Діку, скоро ми відпочинемо! - намагався обнадіяти його Платон.

Поступово відстань до дерев дедалі зменшувалася й зменшувалася, трава ставала дедалі густішою й зеленішою, а тріщини на поверхні землі зникли. Нарешті, стало зрозуміло, що це не оаза з кількох зелених дерев, а цілий ліс. Якщо є рослинність, значить, є волога, а це означає, що там має бути і вода.

Нарешті, ліс постав перед очима наших подорожніх - це був незвичайний ліс, такого Платону бачити ще не доводилося. Навколо височіли пальмові дерева, густо переплетені між собою зеленими рослинами, що нагадували мотузки. У бабусі в горщику росла квітка схожого вигляду, гілки якої розтягнулися по всій кімнаті. "Ліани!!!" - здогадався хлопчик. Опинившись у затінку лісу, наші мандрівники полегшено зітхнули: нарешті можна сховатися від палючого сонця і відпочити під кроною дерев. Вони вляглися під одним із них, стомлені спекою.