Розділ 3

Го Зіхуан, відомий своєю гостротою розуму і безжальною рішучістю, зупинився та уважно подивився на дівчину. Його очі здавалося пробивали її наскрізь. Він був відомий своєю здатністю бачити те, що інші приховували.

— Вітаю, принцесо Мейлін, — сказав він, роблячи легкий уклін. — Ви вже відвідували принца Го Вейшенга?

Вона нервово поклонилась, намагаючись уникнути його погляду. Її серце все ще билося швидше після розмови з принцом.

— Так, я щойно вийшла з його покоїв, — відповіла вона, намагаючись залишатися спокійною.

— Сподіваюся, ваш візит був приємним, — сказав Го Зіхуан, в його голосі була нотка іронії.

— Його величність сьогодні був прихильний, — прошепотіла вона.

— Можете бути вільною, — промовив молодик та махнув рукою.

— Дякую, ваша величність, — відповіла дівчина та поклонившись знову пішла геть, тепер без супроводу.

Сьомий принц увійшов всередину та почав розмову з братом.

— Ти побачив її? — поцікавився четвертий принц.

— Так, навіть з вуаллю видно, що вона жінка рідкісної вроди.

— Вона дочка вбивці моєї матері, ніхто не знає намірів імператора.

Мейлін крокувала палацом четвертого принца з високо піднятим повітрям, так бажала зняти вуаль, щоб дихати на повні груди. Але хтось йшов їй на зустріч, це була Ю Мін, улюблена наложниця принца Го Вейшенга, що гордовито крокувала в бік покоїв принца. Вона майже оминула дівчину, але холодний голос спинив її.

— Вклонись, — наказала їй Мейлін.

Не зважаючи на вимогу, вона лиш коротко хіхікнула та обернулась на мить з самовдоволеною насмішкою.

— Мені повторити чи покликати лікаря? — поцікавилась дівчина, — наложниці чи то поглухли, чи позабували етикет?

— Як смієте? — вигукнула Ю Мін, — я фаворитка!

— Я принцеса Мейлін, законна дружина принца Го Вейшенга, — відповіла вона, — як смієш ти виявляти таку кричущу неповагу?

Ю Мін, здавалося, спочатку здивувалася, але її обличчя швидко перекосилося від гніву. Вона не звикла до того, щоб хтось ставив її на місце, особливо не Мейлін, яку вона вважала тепер суперницею. В її очах виблискував злісний вогонь.

— Твоє становище не дає тобі права говорити зі мною таким тоном, — відповіла Ю Мін, підіймаючи голову високо.

За спиною роздались кроки. Ю Мін обернулась і побачила, як до них наближається Го Вейшенг. Він зупинився, дивлячись на обох жінок, його погляд залишався незворушним.

— Що тут відбувається? — суворо запитав він.

Мейлін, стримуючи страх і роздратування, зробила крок вперед і низько вклонилась.

— Володарю, ця наложниця виявила неповагу до мене, вашої законної дружини, — промовила вона.

Ю Мін, не бажаючи відступати, підійшла ближче до принца і відповіла:

— Мій володарю, я лише реагувала на несправедливі звинувачення з боку принцеси. Я ніколи не дозволяла б собі проявляти неповагу до вас або до вашої дружини.

Го Вейшенг зосереджено подивився на обох жінок, а потім звернувся до Ю Мін:

— Ю Мін, ти повинна пам’ятати про своє місце в цьому палаці. Мейлін — моя законна дружина, і ти маєш виявляти до неї повагу.

— Так, володарю, — прошепотіла наложниця.

— Можете бути вільні, — наказав він.

Обидвоє жінок вклонились та промовили:

— Дякую, володарю.

Швидким кроком вони рушили нарізно в бік покоїв кожної з них. Чомусь четвертий принц вибрав її сторону.

Думки Мейлін роїлися в голові, як вона поверталася до своїх покоїв. Ситуація з Ю Мін залишила гіркий присмак на душі, але вона розуміла, що в цьому палаці потрібно бути обережною.

Мейлін увійшла до своїх покоїв і побачила, як Лін Чунь закінчує останні приготування до вечері. Служниця швидко підійшла до неї та з турботою в голосі запитала:

— Володарко, чи все в порядку?

Мейлін кивнула, знімаючи вуаль.

— Так, все добре, Лін Чунь. Дякую тобі за турботу. Можеш бути вільна до ранку.

Лін Чунь зробила уклін і тихо вийшла з покоїв, залишивши Мейлін наодинці з її думками. Вона підійшла до вікна, вдивляючись у нічне небо, що розкинулося над палацом.

За декілька хвилин увійшла інша служниця та принесла вечерю.

Мейлін повільно підійшла до столу, в її голові крутилися думки про події цього дня. Її шлунок стискався від нервів, але вона змусила себе з'їсти кілька шматків, розуміючи, що має зберігати сили.

Наступного ранку сонце ледве піднялося над горизонтом, коли вона знову була на ногах, одягнена в просте, але елегантне ханьфу. Вона знала, що день обіцяє бути важким, і вона мала бути готовою до всього. Прокинувшись, вона знайшла на своєму столі маленький пакунок, який хтось залишив без жодного слова. Вона обережно розгорнула його і побачила всередині амулет зі знаком її клану. Здивована, вона задумалася над тим, хто міг залишити цей амулет.

Лін Чунь увійшла до кімнати зранку, готова виконувати свої обов’язки. Помітивши амулет у руках господині, вона занепокоєно запитала:

— Володарко, що це?

Мейлін підняла голову і з легким сумом посміхнулася:

— Це щось з мого минулого. Нічого, що варте хвилювання, Лін Чунь, викинь це надалі від палацу Лотоса.

— Так, володарко, — погодилась вона та відкланялась.

Миттю вона почула дивний стукіт в одну зі стін, десь на терасі. Хтось залишив невеликий згорток з дорогої хустини.

Повернувшись всередину палацу, вона відкрила пакунок і побачила всередині витончений браслет із нефриту, прикрашений золотими візерунками. Мейлін уважно роздивилася його, намагаючись зрозуміти, хто міг надіслати цей подарунок і з якою метою.

Її думки відразу повернулися до принца Го Вейшенга, але вона не була впевнена.

— Лін Чунь! — покликала вона свою служницю.

Дівчина  з'явилася швидко, як завжди, з легким уклоном.

— Так, володарко? — Чи бачила ти когось, хто приносив цей пакунок?

— Ні, володарко.

Вона  кивнула, вирішивши не носити браслет поки що, сховавши його в один з шухляд свого столу.