Імперія Наон в часи своєї величі, вважалась одною з найбільших держав своїх часів. Все царство було поділене на провінції на чолі кожної сидів намісник. І в одній з них народилась дівчинка, не признана донька великого князя і спадкоємиці таємної сили, тінявої ілюзії клану Цзию.
Гігантські простори північних земель провінції Су за гірськими масивами чорних гір ще мали залишки снігу.
Прохолодне сонце півночі освітило маєток князя, теплий весняний вітер почав зігрівати прохолодне місце. Старий палац місце наповнене холодом і темрявою, саме тут почала розквітати, ненависна квітка, принцеса Мейлін.
Їй недавно скінчилось тільки вісімнадцять років, але в очах тих часів вона вже була повнолітньою і на її руку вже претендувало досить багато осіб.
В темному приміщенні на троні сидів князь, спід лоба пильнуючи за своєю дочкою. Його очі були маленькими та чорними, а сиве волосся було зібране ззаду.
Кілька сонячних променів ковзнули по її білосніжній шкірі та чорному волосі. Її великі темні очі відкрились, вона стояла на колінах, навіть боячись навіть поворухнутись перед своїм батьком.
Князь холодно заговорив:
— Сьогодні ти принесеш користь нашому роду, ставши дружиною четвертого принца.
Не підводячись вона прошепотіла:
— Так, батьку.
Її серце ледь не вистрибувало з грудей від жахливого переляку, вона мусила стати дружиною проклятого принца Го Вейшенга.
Її страхи не були не марними. Четвертий принц славився своєю жорстокістю та непередбачуваністю. Чутки про його вчинки ходили легендами серед людей, і не одна мати лякала своїх дітей ввечері, розповідаючи про проклятого принца, що вириває серця своїх ворогів.
Він розумів, якої ненависті він би не мав до найменшого чада, добре розумів, що противитись волі імператора він не міг.
Принцеса Мейлін стояла перед батьком, відчуваючи, як стискається її світ від страху. Вона знала, що її чекає нещастя, виходячи заміж за принца. Його ім'я приносило страх у серця кожного, хто чув його ім'я. Але вона не мала вибору. Її життя було в руках імператора, і вона знала, що будь-який спротив з її боку був би марним.
Зітхнувши важко, Мейлін схилила голову, ще нижче, в знак покори.
Її доля була вирішена без її згоди. Князь піднявся з трону і крокував до своєї доньки. Він підійшов і взяв її за плече, поглядаючи їй прямо в очі сказав:
— Ти моя донька, і ти повинна служити імперії.
Мейлін підняла свої темні очі на свого батька, відчуваючи, як серце стискається від суму. Вона була в'язницею обставин, в'язницею свого роду. Все, що залишалося їй — це підкоритися, служити імператору, навіть якщо це означало б пожертвувати своїм щасливим майбутнім.
— Я служитиму, батьку, — промовила вона тихо, її голос звучав важко, але вирішено. — Я виконаю свій обов'язок.
Через недовгий відрізок часу, після того, як змінила свій одяг на червоне весільне ханьфу та приховала своє обличчя червоною хустиною з золотою вишивкою, вона сіла в паланкін і з кількома охоронцями рухалась в бік столиці.
Коли вони доїхали до великого міста, як їй повідомили, почався фестиваль феєрверків, вона ще ніколи не бачила таких прикрас, яскравих вогнів. В намісництві її краю вже багато років ніхто навіть близько з таким розмахом не святкував жодне зі свят. Храми прикрашені живими квітами, вони виглядали такими живими, люди в яскравому одязі, тут не було того смутку що так вчепився кігтями на півночі.
Перед їх процесією розходились люди, неначе все темніло на їх фоні, ярмарок відходив від них, сірі воїни, таке і все було в процесії доньки князя півночі та молодшої сестри управителя чорних гір.
Їх процесія рухалась в бік палацу, тільки коли натовп це зрозумів перешіптування посилились, до вух дівчини долітали обривки фраз.
От жінка дивувалась від того що один з князів відав доньку, от чоловік хотів побачити лице подорожньої.
От і ще хтось говорив що нізащо не дав би донці попасти туди куди прямувала вона.
Доля була до неї не мила, чи буде щаслива пташка, якщо пересадити її зі срібної клітки в золоту? Ні, пташка не помітить різниці. Чому? Адже пташка прожила все життя в клітці, чи вона забажає розкрити крила? В жодному разі.
Це знала й Мейлін, народжена лиш для того, щоб стати пішаком в батьковій грі, його ненависна наймолодша дочка. Її майбутнє було залежним від волі імператора і капризів проклятого принца.
У палаці Го Вейшенга, куди зараз прямувала вона, панувала розкіш. Але за всім цим блиском ховалася темна таємниця. Відомо було, що принц мав своїх ворогів, що його руки були по лікоть в крові, а його серце — холодним як лід.
Коли паланкін дівчина наближався до палацу принца, вона відчувала, як серце шаленіє від тривоги. Що чекає її там? Палац принца, як і очікувалося, був разючим. Величезні стіни, цвітучі сади, витончений декор — все це створювало враження пташиної клітки, в якій, однак, дівчина відчувала себе більше в'язнем, ніж принцесою.
Вона вийшла з паланкіна, її супроводжували до величезних дверей палацу, які повільно розчинилися перед нею. Вона увійшла, опустивши обличчя донизу, не сміючи навіть поглянути на нього.
Принц сидів на високому троні в центрі залу. Він був високий і міцний, з красивим обличчям та холодним чорним поглядом, який пронизував кожного, хто зустрічався на його шляху.
Вона відчула, як замикаються двері за її спиною. Вона залишилася сам на сам з ним, з долею, яка тепер була повністю у його руках. Її серце билось так швидко, ніби воно хотіло вирватися з її грудей і втекти від цього кошмару.