Розділ 3, 1/2

Софія

Подруга, як завжди запізнюється. Я мала це передбачити. За весь час чекання встигла з’їсти свій обід, порахувати всіх студентів за столиками та визначитись з темою для презентації на ботаніку. Тож добре, що так вийшло, а то б відкладала домашнє завдання все далі й далі. Тепер є поважна причина. Підготовка до екзамену з водіння. Вчора попросила Юрія Володимировича про допомогу. Тільки не все так просто виявилось. Ось тому і чекаю на головну радницю.

З Мілою ми познайомились на початку осені, коли в буфеті я врізалась у викладача й облила його супом. Всі сміялися, а я, виструнчившись, завмерла на місці й лиш дивилася поперед себе. На допомогу прийшла одна дівчинка з незвичайним волоссям. Зі словами: «Нарешті я тебе знайшла!», вона потягнула мене до себе за стіл. Вже там  розповіла, як в перший день навчання ледь не вилетіла з універу. З того дня ми потрапляємо в халепи разом.

 Тільки я зібралася дзвонити, як вона показалася з тацею. Біжить, майстерно оминаючи студентів.

- Соня, я цілу ніч заснути не могла! – приземляється поряд і чмокає в щоку. – Розповідай, що там уже трапилось, бо зараз лусну від цікавості! – ось тільки на фоні тихенької мене, подруга надто голосна.

Про наше з Пашею знайомство вчора вже розповіла. Тепер на мене витріщилась пара очей в очікуванні продовження.

 Переповідаю вчорашні події, а Мілка киває головою після кожної моєї фрази та жує свій салат.

- То все добре? З нахабним красунчиком більше не спілкуєтесь, і скоро повернешся додому.

Якби ж все було так…

- Не зовсім. Дядько Юра відмовився допомагати. У нього завал з учнями в автошколі. – насправді я дуже засмутилась вчора, після цих слів. Зарано раділа.

- Хоч книжку пиши! – Міла ледь з місця не підстрибнула. – І що тепер робити?

Глибоке зітхання прокочується тілом, і я сповзаю на стільці трохи вниз.

- Юрій Володимирович порадив попросити допомоги в Паші. – ніби проголошую покарання для злочинця.

- Ясно, доведеться порушити домовленість. – навіть Міла зрозуміла, наскільки все погано. – Думаєш, відмовить?

- Звичайно. Він же вважає мене дівчиною-бідою. Боїться, як прокляття якогось.

- Якщо допоможе, то ти поїдеш і більше халеп не буде. Це плюс для нього. Приведеш, як аргумент. Можна щось на заміну запропонувати. Поцілунок… – Вона здуріла?(Риторичне запитання, бо це очевидно).

- Може мені ще й у ліжко до нього стрибнути? – Уже приготувалася до твердого «так», але Міла лише закотила очі й сьорбнула чаю. Салат і чай в моїй голові ніяк не в’язалися. Іноді подруга мене дивує.

- Вибач, перегнула палку, - винувато на мене глянула і почала ритися в сумці, - Хочеш шоколад? Я знаю, ти його любиш. – Простягає мені плитку шоколаду з горішками. Подруга надто добре мене знає. Тільки хотіла подякувати, як мене перебили. – А ще ти любиш морозиво. Пропоную прогулятися в скейт-парк. Це недалеко звідси. Там продається смачне морозиво у ріжку. – Я щось не зрозуміла? Чому саме туди? Ми ж не фанатки скейтерів.

- Мілко, я чогось не знаю? Ти на дух не переносиш цих хлопців на скейтах. Бо в четвертому класі один з них збив тебе з ніг, ти подерла обличчя, коли падала, і не пішла на випускний. – Я теж тебе добре знаю, дорогенька.

- Мене звільнили, - тихо промовила і пальці почала ламати. – Посварилася з відвідувачем. Але він перший почав. Знайшла нову вакансію офіціантки в кафе. А воно саме в цьому клятому скейт-парку. Наскільки я зрозуміла, його відкрила мама одного зі скейтерів. Цей хлопець типу там найкрутіший. Це ідеальне місце. Близько до універу і зовсім поряд з домом. – Це вже третє звільнення за місяць. Я пробувала пропонувати фінансову допомогу, але подруга категорично відмовляється.

- Добре, - погоджуюсь.

Заодно морозива поїм. Яке ж вибрати? Малинове? Ванільне? А може зі смаком дині?

- Дякую, Соня. Ти ж знаєш, що ти удачу притягуєш. – Приємно, хоч для когось я щасливий талісман, а не ходяча біда.

В очікуванні морозива, пари пролетіли за помахом руки.

Дійшли швидко, а морозиво знайшли ще швидше. Вирішила, що сьогодні смак мого настрою шоколадний з горішками. Тому таке морозиво й обрала. Мілка під колір волосся взяла. Половина білого пломбіру, половина шоколаду.

- Дівчина-біда? Дурнішого не чула! – Голосно скаржилась подруга на Пашину фантазію.

Ми саме проходили повз високі гірки, на яких скейтери катаються. Аж моторошно стало. Такі високі. Хіба їм ніскілечки не страшно? В мене від самого виду тіло холоне. На автоматі підходжу ближче, щоб зрозуміти, яка там висота. Цікаво, я б змогла вивчити якийсь трюк?

 Позаду чую своє ім’я і в ту ж секунду мене збивають з ніг.

Приземлення виявилось м’яким. Боляче не було. Розплющила очі. Кошмар! Я ж лежу на хлопцеві. Симпатичний блондин поклав мені руки на талію, прямо як Паша на сходах. Метелики вже встигли прилетіти. Але я швиденько їх відігнала.

- Вибачте! – підриваюсь і ледь не падаю назад.

 Починаю виправдовуватися, заїкаючись. Мої рухи ціпеніють і стають різкими. Я немов млію, залишаючись при свідомості. Як же соромно… Ну чому це відбувається саме зі мною?

- Дурень, ти не бачиш, куди їдеш? – підбігла Мілка і почала претензії висловлювати.

- Взагалі-то твоя подруга сама кинулась на доріжку. Тут до речі заборонено ходити. – Дивиться прямо на Мілу. Ніби мене тут і нема. Так смішно виглядають зі сторони. Блондин на дві голови вищий за подругу. Може сфоткати і їй потім показати?

Дістаю з рюкзака телефон і направляю на парочку. Сварка вже в самому розпалі. Кожен намагається довести своє. Можна було все мирно вирішити, але це ж Мілка. В неї манія на конфлікти. Ох, скільки образливих слів я почула в адресу скейтера.

Чудовий кадр виходить. Клац! Ну ось, посміємося потім. Упс! А чого це обоє витріщилися на мене? Та щоб мої квіти засохли! У мене був ввімкнений спалах.

- Правильно, - щось я взагалі подругу не розумію, - підемо в поліцію, фотку покажемо. Буде знати, як на людей наїжджати! – хапає мене за руку і тягне якомога далі від хлопця. Встигаю ще раз вибачитись на прощання.