*

Толерантний пес.

На підвіконні сиділа кішечка Анфіска і через вікно спостерігала за тим, що происходило у сусідському дворі. А там коло своєї будки лежав пес Барбос Баксович Кусакін, або просто Бося. Спустився до нього горобчик Чирик та і попросив:

- Можна, Бося, я коло тебе позбираю зернятко?

 - Позбирай , - відповів пес.

Позбирав Чирик зерно та і полетів собі.

Підійшла кішка Куся та і попросила:

- Бося, можна я коло тебе влаштую засідку на Чирика? Коли я його спіймаю, то звісно поділюся з тобою здобиччю.

- Влаштуй, - відповів Бося.

Чекала - чекала Куська горобця, да так і не дочекалася. Прийшлося уходить з похмурим виглядом.

Ще трохи пізніше прийшов до Босі кіт Монік і попросив:

- Босяня, можна я коло тебе на будці відпочину, а то недалеко ходять Чубчик та Пират?

- Відпочивай, - відповів Босяня.

І так усі підходили та чогось прохали у пса і він нікому не відмовляв. Тільки кіт Мурзік ходив коло будки та через зуби рикал:

- Разлігся тут! Не пройти, не проїхати!

І Бося в відповідь , також через зуби гирчав: 

-  Карнаух рябий! Не ходи тут і не їздий!

Уся ця картина забавляла Анфіску. “Ах, якій же він милий пес” - муркотила вона собі. Але тут на підвіконня застрибнув кіт Рудик.

- Що ти там побачила, Анфіску?

- Дуже милого песіка. 

- Фу! Собаки не бувають милими, - став заперечувати Рудик. - Вони вічно гавкають та намагаються вкусити.

- А вот і ні - відповила  Анфіска. - Цей песик навіть дуже чемний, вічлівий, толерантний до нас.

Рудик став дивитися у вікно. Там маленькі кошенята Маркіз і Персик грали коло пса у догонялку і заховайку. Вони перестрибували через нього та ховалися за ним, а він тільки усміхався. Коли кошенята забігли в дім, господарка дому винесла Босіку миску м’ясної юшки з кістками.

- Да він звичайний боягуз безхребетний, - зробив такий висновок Рудик. - Вот я зараз з’їм усе в нього та ще він буде постійно віддавати мені свою їжу.

Він зістрибнув з підвіконня і, распушив хвіст, побіг на сусідній двір. Анфіску распирала цікавість: чим же закінчиться діло?

Рудик підбіг до Босі і встав на диби пихато промовив:

- Ей, ти, псина! Хорош жрать! С цього часу усе твоє буде моїм.

- Добре! - відповів Бося. - Забирай моїх блох.

Що!? - смутився Рудик і втратив дар речі.

А пес Барбос, або просто Бося, продовжував їсти свій обід. При цьому він так смакував їжею, що у Рудика потекли слюні і дар речі повернувся.

- Якщо так, то я тебе і питати не буду, - знову прогирчав Рудик і всунув пику в миску Босяні. І тільки він почав лакати теплий та наваристий бульйон, заковтуя шматочки м'яса, Босік ухватив його за загривок зубами та відкинув на декілька метрів від миски. Тоді Рудик кинувся в бійку, але був притиснутий важкою лапою до землі.

- Відпусти мене! - взмолився Рудик. - Я більше не буду.

Бося мовчав. Тоді кіт вирішив польстить песику і почав нахвалювати його:

- Ви ж добрий пес! Ви ж терплячі до нас котів! Ви ж дуже чемний! Будьте ласкаві, відпустити мене.

- Отож! - прогирчав гучно Барбос Баксович Кусакін. - Запам’ятай: добро добром, та миска з їжею кожному своя.

Звільнившись , Рудик кинувся до себе додому. На порозі його зустріла Анфіска.

- Ну, як тобі їжа собач’я? - поцікавилася вона у Рудика.

- Помої. Такє можуть їсти тільки собаки. Тому котам котяче, а псам собач'є. - так відповів Рудик, але про себе подумав: ‘Хто сильніше, той і їсть смачніше”.