Спадкоємець,приречений на зникнення

— Імператрице, тужтеся ще трішки! — підбадьорювала повитуха.
У покоях панувала метушня. Служниці змінювали воду, подавали чисті рушники й робили все можливе, аби полегшити страждання імператриці.
— Ще трішки! — вигукнула повитуха. — Уже видно голівку!
Раптом із коридору долинули крики та брязкіт зброї. Таємна варта першого принца проривалася до покоїв. Часу майже не залишилося.
— Імператрице, швидше! Ми не можемо більше їх затримувати! — вигукнула одна зі служниць.
Зібравши останні сили, Лянь Шень зробила останнє зусилля.
І тієї ж миті покої наповнив дитячий плач.
На коротку мить усі завмерли, а тоді повитуха обережно підняла немовля й оглянула його.
— Це принц! — схвильовано промовила вона. — Ваша величносте, дайте синові ім’я.
Лянь Шень простягнула руки. Коли їй поклали на груди дитину, на її обличчі з’явилася слабка усмішка. Вона ніжно торкнулася щоки сина, ніби намагалася запам’ятати кожну рису його обличчя.
— Нехай його ім’я буде Шень Лань… Той, хто бачить небо.
Вона притиснула сина до себе, вдихаючи його ніжний запах. У її очах блищали сльози, та голос залишався твердим.
— Сховайте його серед простих людей. Нехай росте далеко від палацу, подалі від тих, хто бажає йому смерті.
Імператриця зняла з шиї нефритовий амулет і вклала його в маленьку долоньку немовляти.
— Коли прийде час, ти все зрозумієш, — прошепотіла вона, схилившись до сина. — Пробач мені, що не зможу бути поруч…
Лянь Шень востаннє поцілувала його в чоло й заплющила очі.
Її руки повільно ослабли.
— Ваша величносте?.. — тихо покликала повитуха.
Відповіді не було.
Імператриця Лянь Шень померла, подарувавши світові спадкоємця, якого вже намагалися позбавити права на життя.
До покоїв долинали дедалі гучніші звуки бою. Зволікати більше не можна було.
Найвідданіша служниця імператриці загорнула маленького принца в чисту тканину й заховала під одягом нефритовий амулет. Потім, востаннє поглянувши на свою господиню, вона рушила до таємного проходу.
Вузький коридор вивів її за межі палацу. Не зупиняючись, жінка попрямувала до будинку своєї далекої родички, з якою багато років не підтримувала стосунків.
Спочатку та не хотіла навіть слухати її прохання. Проте, дізнавшись про смерть імператриці й небезпеку, яка загрожувала немовляті, зрештою погодилася допомогти.
— Я виховаю його як власного сина, — пообіцяла вона. — І ніхто не дізнається, ким він є насправді.
Служниця передала їй дитину, затримавши погляд на маленькому обличчі.
— Бережи його. Він — остання надія свого роду.
Тієї ночі в палаці загинула імператриця, а разом із нею, як усі невдовзі повірили, зник і її спадкоємець.
Ніхто не знав, що принц Шень Лань залишився живим.
Так зник слід спадкоємця феніксів.