Глава 17

Глава 17

Запис у журналі спостережень: день 205

Я живий, здоровий, дійсно цілком здоровий. Лорана за вчорашній день усунула проблеми з неправильним зрощуванням нервових закінчень у нозі при переломі та у боці після поранення. І скажу вам, це щось неймовірне. Я просто навіть не уявляв, наскільки біль у нозі та в боці мені заважали почуватися добре. Але тепер ніби літаю, з болем можна жити — вона поступово у мене пішла на задній план, і я начебто її навіть не помічав, але насправді просто не звертав уваги на ту ділянку свідомості, яка страждала від болю. Тепер же болю немає, і я, напевно, найщасливіша людина у всьому світі. Хоча я й не зовсім уже людина, але зараз це не має значення.

Друге, що зробила Лорана, це трохи відкоригувала роботу моїх легень, і тепер я міг без проблем дихати місцевим повітрям. Ось за це їй окреме спасибі: мені вже набридло всюди тягатися з маскою та балоном із повітряною сумішшю. Як же приємно було пробігтися сьогодні вранці пляжем без маски, вдихаючи місцеве повітря. А яке воно смачне на світанку разом із морською сіллю у повітрі.

На жаль, довго насолоджуватися не вдалося. Я і Марло вирушили на ферму, тому що сьогодні у Лорани перший навчальний день, і ми хотіли підстрахувати її про всяк випадок.

Лорана, або точніше, Гіяша — саме так звали її теперішнє тіло — на вимогу батька має закінчити школу, і сьогодні мають прийти вчителі на запрошення її батька для оцінки рівня знань та складання індивідуальної програми навчання. Поки що Лорана без застосування магії життя не могла навіть підвестися з ліжка, а тому вчителі й мають прибути в будинок і оцінити її рівень знань. Надалі вона повинна повернутися до школи, що ні мене, ні Марло і тим більше Лорану не влаштовувало.

Завдання Марло в тому, щоб під час тестування заздалегідь дізнаватися про правильні відповіді та повідомляти їх  Лорані. Також нам треба вирішити, як закінчити цю школу екстерном. На жаль, у батька тіла Лорани, Фаріса, не було таких знань. Він взагалі дуже віддалено уявляв, як зараз проходить навчання, оскільки свого часу навчався у військовому училищі.

Прихід вчителів був ініціативою необдарованого лікаря, який наступного дня після пробудження перевірив Лорану. Він хотів оцінити, наскільки постраждала пам'ять, і не вигадав способу краще, ніж опитування зі шкільних предметів. Марло довелося обробити лікаря, щоб той не надумав повідомляти про Лоран кудись ще, а то при її діагнозі зцілення неможливе, і це могло зацікавити увагу тих, кого нам хотілося б уникнути.

—   Вони вже внизу, - сказав я.

— Я сама бачу, — сказала Лорана. — Добре, що серед них немає обдарованих. Можете залишатися під відведенням очей у кімнаті.

—  Добре, не доведеться сидіти під стіною будинку, - сказав Марло, з зручністю сівши на м'який килим біля стіни. — Мені подобається цей килим. Потрібно нам на базу купити такий. До речі, гроші ми маємо?

— З того контрабандиста, що мене підстрелив. Пару тисяч коренів.

— Це дуже багато. Це майже піврічна зарплата.

— У Фаріса накопичено сто тридцять тисяч коренів, — сказала Лорана. — Цілитель першого рангу справді нереальних грошей коштує. І це менше половини, необхідної для запису на прийом.

— Думаєш, маємо моральне право на ці гроші? — спитав я не дуже впевнено.

— «Батько» сказав, що ці гроші мої, і коли я одужаю, можу витратити на що завгодно. Думаю, можна придбати землі навколо і зробити ще одну ферму, щоб мати нормальну базу тут.

—  Подивимося, - сказав я. — Вони підіймаються.

Сівши поруч із Марло на килим, я став чекати трьох нітірі з місцевої сільської школи, в яку ходила Гіяша до хвороби. Це виявилися досить літні нітірі. Жінці років під вісімдесят, а двом чоловікам під шістдесят.

Перше, що вони зробили після того, як увійшли до кімнати, це щиро привітали Гіяшу з одужанням. Як потім розповів Марло, вчителі любили тиху дівчинку Гіяш. Вона завжди виконувала всі доручення вчителів і ніколи не влаштовувала заворушення. Правда, Гіяшу за це не любили, і друзів у неї не було зовсім. Але ж нам краще.

— Я розумію, що ти недавно прийшла до тями, люба, але доктор Обренс попросив перевірити, як збереглися у тебе знання шкільного курсу. Він каже, що маєш дисоціативну амнезію, і ти нічого не пам'ятаєш про себе, але при цьому цілком грамотно висловлюєшся і не страждаєш від браку універсальних знань, — сказала жінка. Вона була  директором школи, де раніше навчалася Гіяша.

— Розумію. Я намагатимусь відповісти на ваші запитання, — сказала Лорана, боячись підняти очі в обличчя вчителів. Марло скинув їй з пам'яті директора модель поведінки Гіяші під час спілкування з вчителями.

— Тоді почне наш учитель математики. Вона найуніверсальніша річ, яку вигадала наша цивілізація, — сказала директор і поступилася місцем вчителю.

З математикою нам навіть допомагати не довелося — все ж таки Лорана маг, і не слабкий, а при створенні заклинань математика використовується на дуже високому рівні. І ось тут у нас стався прокол. Знання математики Лорани як виявилося, були набагато вищі за ті, які були  у вчителя. Він все-таки звичайний сільський вчитель. Помітили це ми, коли вчитель почав ставити завдання курсу вищої математики, а Лорана дуже швидко їх вирішувала. Марло довелося поставити вчителям ментальні закладки, щоб вони не звертали уваги на рівень знань Лорани. А ось з рештою предметів Марло довелося допомагати, особливо з місцевою літературою та географією.

Чому ми взагалі цим зайнялися? Чи не простіше було просто замінити пам'ять вчителів на потрібне для нас? Ні, не простіше. Свідомість дуже складна штука, і що менше втручаємося в неї, то менше шансів, що хтось щось запідозрить. Одна річ відключити критичність сприйняття, а інша — створити спогад із нуля. Це абсолютно різний рівень складності. Марло міг з нуля створювати спогади, але це вимагало набагато більше часу та сил. А тому ми й вирішили втручатися у свідомість як мінімум. Але навіть так кілька десятків разів довелося втручатися в процесі опитування, бо занадто розумною починала здаватися Гіяша.