Глава 12

Глава  12

 Запис у журналі спостережень: день 172

Мій відпочинок розтягнувся майже на п'ятнадцять годин сну. Виявилося, що я не лише фізично втомився, а й морально. І саме моральна втома мене відключила, варто мені було  трохи розслабитися. Навіть просто думати про щось важко. Після того, як прокинувся, я просто лежав з розплющеними очима і уважно розглядав конденсат на стелі планетохода. Я розумів, що поглинач вологи з повітря вийшов з ладу, але мені було байдуже. Я просто лежав і дивився на крапельки, що формуються, наді мною. Процес спостереження був перерваний лише через кілька годин, коли крапелька впала в око, і мені довелося проморгатися. Відразу після цього я поснідав з пайка і таки перевірив поглинач вологи. Він справді вийшов з ладу, але там дрібниця — перегорів запобіжник. Судячи з таймера, це сталося саме в той момент, коли планетохід перетнув портал. Якщо згорів запобіжник на поглиначі, могли виникнути проблеми та інших системах. Запущена самодіагностика показала, що є проблеми з освітленням – кілька світлодіодних ламп просто вийшли з ладу. З найбільш серйозних проблем  - збій резервного комп'ютера планетохода. Усі логи відучора втрачені. Проблема не дуже велика для мене, але все одно трохи неприємно.

Відновлення різних дрібних збоїв зайняло час до обіду. Пообідав я тим же пайком, запас яких у мене ще великий, але не вічний, а значить, треба буде провести пізніше дослідження місцевої біології, щоб зрозуміти, можна буде вживати місцеву їжу чи ні.

Після обіду я вирішив, що сьогодні з мене роботи вистачить — і так надто напрацювався за минулий час. Саме тому просто відкинувся в кріслі, яке служило і ліжком, і почав розмірковувати про все, що сталося зі мною. Тільки зараз до мене дійшло, що весь час, проведений у мертвому світі, я був під психологічним тиском. І тільки зараз зрозумів, наскільки легше жити, знаючи, що маю майбутнє. Там будь-яка невірна дія або рішення могли призвести до смерті, причому смерть могла бути остаточною. Не знаю, щоб трапилося б з моєю душею після смерті, пішла б вона на переродження або перетворилася б на кристал, але навіть якщо пішла б на переродження, то варто мені переродитися в тому світі, що саме по собі малоймовірно, — і душа, вже яка народилася в тому світі, перетворилася б на кристал. Щоправда, ніхто з нітірі підтвердити мої припущення чи спростувати не зміг. Єдиний некромант, що працює  з душами, сказав, що це неможливо дізнатися без практичної перевірки. А вмирати я не хотів, тим більше, з ризиком ніколи більше не переродитися. Зараз розумію, що завжди підсвідомо боявся померти й з усіх сил чіплявся за життя.

З того самого моменту, як я прокинувся з діркою в скафандрі, жив з навислою наді мною загрозою смерті. Треба віддати належне центру підготовки космонавтів: не дресуй мене так сильно, то я, швидше за все, помер би ще тоді. Адже й після в мене було безліч ситуацій, коли міг померти, але я вижив, щоправда, живучи у вічному очікуванні смерті. У цей момент у мене проскочили спогади про основні небезпеки, які я пережив. Це і розгерметизація скафандра, і житлового модуля, і хвороба, яка довго мучила мене, і просто побутові травми. Не варто забувати й мутацію, яку я важко пережив.

Зараз, згадуючи те, що сталося, мені стає страшно за себе, але я вижив. І це головне. Але найбільше на мене тиснула невідомість і невпевненість у завтрашньому дні, адже коли я спав у житловому модулі, міг зовсім не прокинутися наступного ранку. Це могла відмовити кліматична установка та заморозити мене, міг зламатися оксигенатор як основний, так і резервний, і я міг задихнутися. Це могла бути банальна розгерметизація та отруєння зовнішньою атмосферою до того, як достатньо мутував, щоб нею дихати. Та багато причин могло призвести до смерті, і це все тиснуло наче тисячотонний тягар, якого я, однак, не помічав, поки не розслабився вже тут, у новому та придатному для життя світі.

Так, на цій планеті не все добре, і я банально задихнуся зовні без періоду адаптації. Але це всього на пару місяців. Після більш як півроку на мертвій планеті це здається зовсім невеликим терміном. Тим більше тут є цивілізація, що взагалі найголовніше. Попри знайомство з нітірі, я страждав від самотності. Нас, звичайно, готували до самотності перед польотом на випадок, якщо решта членів екіпажу помруть або ще щось станеться, але тепер, знову побачивши розумних, розумію, наскільки я скучив за суспільством. У мене навіть з'являлися відверто дурні думки про те, щоб прямо зараз побігти назад до міста, аби бути поряд із живими. Зупиняло лише усвідомлення того, що вони явно не будуть раді моїй появі. При першій зустрічі мене обстріляли бойовими заклинаннями. Добре, що нічого особливо небезпечного не застосовували, крім тієї помаранчевої гидоти, але з нею справився рунний захист, зроблений ще в рідному світі.

Разом із розслабленням прийшла й сильна лінь. Я вже писав про те, що кілька годин лежав з відкритими очима і просто спостерігав за формуванням крапель з конденсату наді мною. Ось і зараз важко змусити себе заповнювати журнал. Мені здається, до вчорашнього дня я тримався, а зараз, досягнувши відносно безпечного місця, банально перегорів.

— І довго ти тут сидітимеш? — нетерпляче відповіла Сальміра. Вона явно хотіла отримати тіло швидше, і для цього підганяла мене.

— Скільки треба, — незадоволено  відповів я, адже казав, що настрій у мене не дуже.

  —  Дивний ти нітірі. Там цілий новий світ тільки й чекає, щоб його обстежити, а ти сидиш і витріщаєшся в монітор, — сказала Сальміра, причому слово «монітор» вона сказала артаянською мовою, тому що в мові нитки його немає.

—  Я людина. Скільки разів тобі це повторювати? - обурився я.

— Подивися в дзеркало і повтори ще раз те, що ти щойно сказав, — вигукнула з сарказмом Сальміра. — Ти вже не людина.

— Ну, дякую, що нагадала, що я незрозуміло що. Коли ви мені лікуватимете ногу? Вона болить безперестанку.

— Ось зробиш тіло Лорані — і буде тобі лікування. А поки що терпи.