18 Розділ

Софія

Девід деякий час крутиться біля такої ж кованої хвіртки, як і самі ворота, а потім вона чарівним чином відчиняється.

– Вуаля, – загадково посміхається, запрошуючи нас пройти на подвір'я.

– Ми не можемо туди піти, – обурююсь, коли розумію, що вони не жартують, і дійсно збираються поплавати в чужому басейні, поки власників немає вдома.

– Не бійся, ми вже сто разів так робили, – каже Крістіна і мабуть, думає, що цим вона мене заспокоює, але це зовсім не так. Те що їх не спіймали на гарячому минулого разу, зовсім не означає, що так буде і цього разу.

– Швиденько скупнемось і поїдемо, – додає Марко обертаючись, бо сам вже робить перші кроки по чужій галявині у бік будинку.

– Ми можемо потрапити в басейн і законно, – кажу й досі не вірю, що вони вирішили порушити закон через таку дурницю. – В Аделіни, тут в Римі, живе дідусь, у нього величезний басейн, я запитаю, чи можемо ми там поплавати. 

– Чудово! – вигукує Крістіна і я полегшено видихаю, сподіваючись, що мені вдалося зупинити проникнення на чужу територію. – Поїдемо до твого друга на тижні, а зараз гайда купатись, – тягне мене за руку крізь хвіртку і коли мої ноги опиняються на м'якій траві, в голові лунає лише одне “Я злочинниця”. 

– Я віджену машину, – каже Девід й зникає в салоні автівки, в той час, як ми з Крістіною слідуємо за Марко.

– А раптом вдома хтось є, господарі або охорона? – пригальмовую, намагаючись зупинити подругу.  

– Не хвилюйся ти так, це будинок літньої пари, вони бувають тут дуже рідко, тому ми іноді сюди навідуємось, коли їх немає, – Крістіна непохитна і попри моє незадоволення, я все одно слідую за нею.

Господи, що я роблю?! Мені для повного щастя лише проблем з поліцією не вистачає. 

Ми, як злочинці, крадемось вздовж паркану огинаючи будинок зліва. А чому як? Ми і є справжнісінькі злочинці, бо проникли на приватну територію. Наш арешт, це лише питання часу. І якщо вони ще зможуть якось відкупитись, то мене в кращому випадку одразу витурять з країни, а якщо не пощастить, то і за ґрати квиточок видадуть. 

Коли потрапляємо на заднє подвір’я перед очима постає величезний басейн. “Заради такого розміру, можливо і варто було порушити закон” – промайнула в моїй голові думка. Б'юсь об заклад, що саме ця думка першою дасть драпака з моєї дурної голови, коли на зап'ястях закриються  кайданки.

З іншого боку будинку з'являється Девід, який вже встиг заховати нашу машину. 

Марко на ходу розстібає ґудзики на своїй, дивного кольору сорочці з короткими рукавами, скидає чоботи, стягує штани й стрибає у воду. Слідом за братом, з криками стрибає у воду Крістіна. Коли вона встигла роздягтися?!

Господи, навіщо так кричати та й взагалі шуміти, коли ми проникли сюди незаконно? Ще кілька хвилин тому, ми майже навшпиньках прокрадались територією, а зараз вони волають, як недорізані, наражаючи нас на неприємності. 

– Роздягайся, – кидає в мій бік Девід, а сам стягує через голову футболку відкриваючи моєму погляду свої татуювання. Підсвічені лише тьмяним світлом маленьких сонячних ліхтарів, розташованих по всій території, вони виглядають наче замальовки художника, які хочеться уважно роздивлятись, а за умови, що ніхто не побачить, провести по ним кінчиками пальців наче торкаючись витвору мистецтва.

Дрібні прохолодні краплі потрапляють мені на ноги, коли Девід стрибає у воду.

– Давай хутчіше до нас, – весело вигукує Крістіна.

– Оце вже ні, краще я побуду тут. Початую на випадок, якщо приїде поліція, – сідаю на шезлонг біля басейну, спостерігаючи, як друзі дуркують. 

– Де твоя жага до пригод? – запитує Девід.

– Випарувалась, коли прочитала напис “Приватна територія” на воротах.

– Стрибай у воду, – каже вже серйозно, а я хитаю головою в різні боки, відмовляючись від такої заманливої пропозиції. – Тоді я теж не буду плавати, – підпливає до бортика басейну, спирається на руки, підтягується й вилазить з води.

– Не треба через мене…

– Посунься, – перебиває, і бере мене за руку, щоб я пересіла трохи далі. Та замість того, щоб посунути мене в бік, він тягне мене на себе і я опиняюсь в його обіймах.

Його теплий подих обпалює мої вуста, розносячи тілом дрібне тремтіння. Коли наші погляди зустрічаються, жоден з нас не в змозі перервати цей зв'язок. Мої руки живуть своїм життям і не питаючи дозволу, а ні в мене, а ні в нього, торкаються його плечей та повільно спускаються до низу, огинаючи кожен горбик біцепса. Що я роблю?

Серце Девіда калатає так шалено, що я відчуваю кожен його удар. Рука мимоволі сама змінює напрямок і торкається саме того місця де воно намагається вистрибнути з грудей. Він затамовує подих, але серце не обманути, воно все також безжально б’є по моїй долоні.

– Тепер ти співучасниця, – каже мені у вуста так близько, що здається наче він ось-ось їх торкнеться.

Та зрозуміти сенс його слів я не встигаю, бо він робить крок назад і ми разом падаємо у воду. Вода всюди. Вона потрапляє мені до рота, бо я не встигла його закрити від здивування, затікає у ніс, закладає вуха і все це через переляк. Я не вмію плавати. 

Коли Девід відпускає мене, починаю швидко рухати кінцівками, щоб дістатись до краю басейна та зачепитись, але сукня, що наче купол піднялась над водою, заважає мені і я встигаю декілька разів ковтнути води.

– Тримайся за мене, – каже хлопець, підхоплюючи мене у воді. – Чому не сказала, що плавати не вмієш? – додає суворо.

– Не встигла, – обвиваю руками його шию, а ногами обхоплюю талію хлопця, чіпляючись за нього, як мокре кошеня. 

– Знімай сукню, бо ще втопишся в ній.

Неочікувана пропозиція Девіда спантеличує мене. Так, вдягаюсь я звичайно, і в моєму гардеробі більше джинсів та футболок ніж коротких спідниць, але гарна спідня білизна, це моя слабкість. Мене просто заворожує гарна сексуальна білизна і зазвичай я не можу собі відмовити, коли бачу новий комплект в улюбленому магазині. Тому що це лише для мене. Це те, що ніхто не бачить. Це моя маленька таємниця.