7 Розділ

Софія

Черговий неоновий коктейль кольору "вирви око", з'являється перед очима і я не перестаю дивуватись їх різноманіттю. Пластиковою паличкою у вигляді пальми, розмішую яскраво-жовту рідину у високому келиху та уважно роздивляюсь напис на серветці, яку мені протягнув бармен.

Корявим почерком виведені цифри, що складаються в номер телефона та ім'я, поруч з яким намальовано пухке сердечко, ось і все повідомлення. Як же це мило. Малюк Алонзо настільки наївний, як і чарівний, якщо думає, що я йому зателефоную. Та ще й після того, як він взяв з мене плату за коктейль.

Це мій перший трофей такого роду, так що збережу його для нащадків й буду розповідати онукам, яка у них бабуся була в молодості вогонь-жінка. 

Беру в руку келих і через соломинку куштую чудо напій, відчуваючи присмак ананаса. Це вже четвертий коктейль за сьогодні, але точно не фаворит цього вечора. Попереду вся ніч і я сподіваюсь, що кудрявий бармен ще зможе мене здивувати. Салютую келихом у його бік, на що хлопець широко усміхається і підморгує мені у відповідь.

– Хтось сьогодні ризикує опинитись під пристрасним барменом, – відволікшись від телефону, подруга штовхає мене плечем й посміхається позиркуючи у бік хлопця, що вправно наливає напої у склянки. На що я лише фиркаю.

– Слава Богу, я ще взмозі заплатити за свій коктейль самостійно аби не розраховуватись за нього натурою.

– Не будь такою занудою, це просто злочин не скористатись послугами цього красунчика поки ти в Римі.

– І це мені каже новоспечена дружина? – запитально підіймаю брову, кепкуючи з подруги.

– Мені вже не можна, у мене свій мачо вдома. Та й куди цьому…, – вона заглядає мені через руку, і вдивляється у напис на серветці, – … Алонзо, до мого Дениса Вікторовича. 

– Мені все ще дивно чути, як ти називаєш його так офіційно.

– О! Обожнюю його так називати, особливо, коли він робить оту свою фірмову штуку…

– Стоп! Я не хочу цього чути, – перериваю подругу на пів слові й удаю, що закриваю вуха руками. – Тільки без подробиць, я після останньої твоєї розповіді не можу викинути картинку з голови. Пожалій мене, адже спочатку Денис Вікторович був моїм учнем, а вже потім став твоїм секс рабом.

Аделіна дзвінко сміється, закидаючи голову догори, від чого в наш бік починають обертатись люди, попри доволі гучну музику.

– Раби на таке не здатні, – продовжує, хитро посміхаючись. – Тим паче, що раба можна знайти будь-де, а от зустріти гідного партнера та п’ятизіркового коханця, це вже треба мати удачу, або таку подругу, як ти, – торкається своїм келихом мого.

– Я дивлюсь, що розум нині не в моді. Аж  прикро стає за  Дениса Вікторовича. 

– Я ніколи не казала, що розум не важливий, – дивується моїм словам. – Я не потребувала багатого утримувача, бо і сама маю гідний заробіток, з сексом та рядовими залицяльниками у мене теж проблем не було, а от зустріти адекватного та розумного чоловіка в наш час, це як виграти в лотерею. А якщо він ще має власний бізнес, виглядає як агент 007 та кохається, як бог, то я таки зірвала цей клятий Джекпот у всіх лотереях одночасно, – задоволено посміхається. – Але я кажу це лише тобі, – змовницьки шепоче мені на вухо, нахилившись якомога ближче. – Іншим таке казати не можна, бо позлітаються, як мухи на мед, а мені їх потім відганяти, – сміється розмахуючи руками перед обличчям, наче відганяє настирливу букашку. 

– Рада, що ти не вважаєш мене суперницею, але чомусь прикро стало, – кажу вдаючи образу. 

– Не варто, люба. Просто я вважаю, що ти натура занадто тонка та романтична, для такого чоловіка, як Денис. Десь на тебе чекає такий самий романтик, як і ти, але сподіваюсь, що він буде більш наполегливим ніж матусин синок Маттео та цей кучеряшка, – киває на бармена, – бо тоді і йому нічого не світить, з міс досконалість. 

– Не починай, теж знайшли досконалість. Немає де пробу ставити, – кажу саркастично, розводжу руки в різні боки, демонструючи себе повною мірою. 

– Я ж кажу – досконалість, – сміючись каже подруга не розділяючи моєї іронії. – Пішли танцювати, бо моя комендантська година вже наступає мені на п'яти.

Адель залишає свій келих на стільниці,  граційно підводиться з високого барного стільця і кокетливо поправляє сукню, що трохи підтягнулась догори.

– Аннет, на відміну від тебе, задніх не пасе, – кидає погляд на дівчину, яка сексуально звивається наче змія, в компанії двох красунчиків з якими ми познайомились щойно прийшли.

– Ви танцюйте, а я пізніше підійду, – припадаю губами до соломинки і повільно тягну солодку мішанину без грама алкоголю.

– Не затримуйся, ми ж прийшли розважатись, – підіймає руки догори й пританцьовуючи підбирається до танцмайданчика.

Дивлюсь на свою коротеньку чорну сукню зі сріблястими паєтками, позичену в Адель, та оголені ноги в туфлях на шалених підборах і в черговий раз намагаюсь зрозуміти, де вони всі бачать ідеальну та сором’язливу дівчину. 

Можливо це через те, що я виглядаю молодше своїх років і від шкільної Софії мене відрізняє лише жіночніша фігура, яка прийшла на заміну більш пласкій її версії. 

Взагалі то я вважаю себе середньостатистичною дівчиною зі своїми перевагами та недоліками. Середній зріст, струнка фігура, чорне волосся, карі очі – ось і вся Софія, але шкільний образ заучки й досі переслідує мене в компанії знайомих тих часів і його виявилось не так то просто позбутись.

Допиваю свій коктейль, забираю серветку з номером бармена, хоча і не збираюсь йому телефонувати, та рушаю до дівчат. Аннет все ще танцює в оточенні двох хлопців, в той час, як Аделіна та Ноелія танцюють під пильним поглядом своїх чоловіків, що сидять за столиком неподалік.

Налаштовуюсь на приємний музичний лад і віддаюсь музиці, розслабляючи тіло та провітрюючи голову.

Попереду у мене тиждень відпочинку і треба подумати чим зайнятись. Але саме в цю мить, я не встигаю навіть згадати, які пам'ятки хотіла відвідати, бо біля мене починає тертись один із залицяльників Аннет.