Той, кого ненавиджу...

Глава 2. Початок гри

--Ти... ти не мав це читати, Віка захекано хапає блокнот із його рук. Її щоки горять, як після кілометра бігу. Вона відчуває, як на неї дивляться. З усіх боків.

--Тоді не губи таке в коридорах, - спокійно каже Микита, але очі його блищать не з насмішки. Ніби... зацікавлення?

--Це... це не про тебе! — Віка видавлює перше, що спадає на думку.

--А шкода,- шепоче він, нахиляючись ближче, — бо мені сподобалось.

Вона скам'яніла.

ЩО?

ЩО ЙОМУ СПОДОБАЛОСЬ?!

Але замість пояснень він підморгує й іде. Просто йде. І залишає її там, серед глузливої тиші та поглядів.

--Що сталося між вами? - допитливо питає Лера, її найкраща подруга, вже на перерві.

--Нічого! — відрізає Віка.- Просто... Микита - це катастрофа. Він несерйозний, зухвалий, самозакоханний..

--І симпатичний. - Не забувай

Віка закочує очі. Вона намагається забути.

Але її серце ні.

Бо в голові весь день тільки одне:

«Шкода, що не про мене»

І вона точно знає він щось затіяв. І це ще не кінець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше