Собака лежав, тихо поскуглюючи. Марк сидів поруч, погладжуючи його по голові. Він уже встиг придумати йому ім'я.
– Спалах, бо шерсть пса мала рудуватий відтінок і нагадувала язики полум'я.
– Він сильний, – сказав Орест, спостерігаючи за собакою. Одужує швидко. Марк кинув , але потім задумався.
– Оресте, а ви не знаєте: може, є якесь місце, безпечніше від цього? Де можна сховатися краще? Чоловік на мить замовк, ніби щось пригадував.
– Було одне місце... – він потер підборіддя. – Колись давно я знайшов старий покинутий будинок глибоко в лісі. Там було безпечно, але я забув, де саме він знаходився.
– А якщо спробувати знайти його знову? – запропонував Марк. Орест поглянув у нічне небо, ніби шукаючи відповідь серед зірок. – Можливо , це хороша ідея. Там буде більше укриття, ніж тут. Але дорога може бути нелегкою. – Я готовий, – твердо сказав Марк. Орест усміхнувся.
– Тоді вирушаємо на світанку, бо навряд чи ми зараз його знайдемо.