Раптом із гущавини почулося жалібне скауління. Марк насторожився.
– Це... собака!. – Схоже на те, – відповів Орест, швидко піднявшись. Вони рушили на звук. Пробираючись між деревами, Марк відчув, як тривога наростає. Нарешті, між гілками він побачив тремтячу собаку. Це був молодий пес, вкритий пилом і брудом. Він лежав на боці, а на його задню лапу впало важке поліно. Марк кинувся уперед.
– Бідолаха... Він не може рухатися!
Орест швидко оглянув ситуацію.
– Ми повинні зняти поліно, але обережно. Якщо піднімемо неправильно, можемо ще більше пошкодити лапу. Марк схопив за один край колоди, Орест – за інший.
– На рахунок три, – сказав чоловік. – Раз... два... три! Вони підняли поліно і відкинули вбік. Собака поскавучав, але не спробував утекти. Його лапа була поранена, проте не зламана.
– У нас є шанс його врятувати, – сказав Орест, дістаючи з сумки бинти.
– Але він потребує він потребує догляду. Марк погладив собаку по голові: – Ми ж не залишимо його тут, правда? Орест усміхнувся.
– Ні , Марку. Тепер він один із нас.
Вони розвели багаття, поклавши собаку біля нього.