Той, хто вижив

Привид минулого

Марк сидів на холодній землі, притиснувши до грудей флягу, яку дав йому Орест. Вогкі гілки потріскували під ногами невидимих звірів, а вітер гнав туман крізь хащі. Хлопчик відчував втому, але думки не давали заснути.

– Ти давно тут живеш? – нарешті порушив мовчання Марк. Орест, що сидів навпроти, похитав головою. Його погляд був спрямований у темряву між дерев.

– Дуже давно, відповів він. – Колись я був таким же, як ти. У мене була сім'я, дім... Але одного дня все змінилося. Марк уважно слухав. – У наше містечко прийшла війна. Вони прийшли вночі. Я прокинувся від криків, від вогню, що охопив нащ будинок. Батько закричав, щоб я тікав, і я побіг до лісу. Марк здригнувся. Його історія була майже такою ж. 

– А твоя сім'я? – запитав хлопчик, хоча вже знав відповідь. Орест опустив голову. – Коли я повернувся..., було пізно. Настала тиша.

– Після цього я залишився в лісі. Спочатку просто ховався, потім почав допомагати тим, хто опинився тут, як і я колись. Марк замислився. Він теж втратив усе. Але що тепер?

– І що мені робити? – Орест подивитися на нього. – Ти маєш вибір. Залишитися тут і просто виживати..., або знайти свій шлях.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше