Відповідь

Коли силует Марка остаточно розчинився в іскрах, у кімнаті вперше за багато років запала тиша. Це була така тиша, що не тиснула на вуха, а була спокійною й лагідною, наче гірське повітря. Есмеральда видихнула. Вона відпустила його. Вона йому пробачила. І тієї ж миті він перестав бути її щоденним маревом, залишившись лише рядками в старому блокноті... Їй до зарізу був потрібен простір, тож вона пішла подихати свіжим повітрям.

Коли Есмеральда повернулася до своєї кімнати, вона була оповита шлейфом магнолієвого туману, який завжди супроводжував її після мандрівок коридорами лікарні. Дівчина очікувала побачити порожнечу, але замість цього відчула, як повітря в палаті тріщить від чужої, чоловічої енергії. Її погляд упав на стіл. Блокнот Левка лежав на ньому, а на білих сторінках чорніли рядки, що випалювали саму суть її буття.

Марися, яка від самого початку знала, що драма лише змінює декорації, підійшла до Есмеральди. Коза прямолінійно поглянула на неї і знущально мекнула, ніби запрошуючи до нового раунду герцю.

Дівчина опустила погляд на папір. Прочитавши отруйні пасквілі Левка, вона відчула, як її щоки палахкотять від гніву. Стара діва? Привернення уваги?

Вона читала повільно, і з кожним словом її спина ставала дедалі прямішою, а пальці, що стискали край розтягнутого светра, побіліли. «Мямлення старої діви»? «Привернути увагу»? «Купіть собі дзеркало»?

— Оце так... — прошепотіла вона, і в її голосі забриніли крижані нотки, від яких на шибках могла б з’явитися паморозь. — Який примітивний, самозакоханий самець...

Марися, що спостерігала за цією сценою з кутка, підняла голову. У її золотавих очах промайнув справжній азарт. Вона бачила, як навколо Есмеральди починають вихритися тіні метеликів, що від люті стали схожими на кажанів.

— Ну що, отримала «дифірамби»? — знущально мекнула Марися, випроставшись. — Наш письменник виявився не таким уже й беззубим. Він щойно назвав твою величну трагедію соплями. Я б на твоєму місці вже гострила роги, але оскільки вони є тільки в мене, раджу тобі використати своє перо як скальпель.

Есмеральда не відповіла. Вона сіла за стіл з такою грацією, ніби це був трон, а не лікарняна табуретка. Її серце стислося — не від болю, а від неймовірної, чистої зневаги, яка завжди була частиною її его. Вона вихопила своє перо, вмочила його в те саме чорнило, яке тепер здавалося густішим і темнішим.

— Ти хочеш реальності, хлопчику? — процідила вона крізь зуби, і її тінь на стіні раптом виросла, ставши набагато вищою за неї саму. — Ти хочеш живих почуттів? То я тобі їх дам. Тільки дивись, не захлинися.

Вона почала писати просто поверх його «чоловічих» закидів. Її почерк був настільки гострим, що, здавалося, він розрізає папір навпіл:

«Пане Левку, а чи не здається вам, що ви просто бовдур, який раптом вирішив, що він письменник? Іноді треба визнавати правду, хоч би як це було боляче: правда є правдою... Ви називаєте мій світ безглуздим, а який світ ваш? Аха-ха, ваші філософські потуги про побут та "справжність" — який же це пафос! А щодо моєї уваги: не тіште себе — ви зовсім не в моєму смаку. Мені до вподоби мужні чоловіки, здатні на вчинок, а не оце ваше дріб’язкове скиглення. Ви для мене лише чернетка, яку забули спалити. А стосовно дзеркал, то ви самі в них давно дивилися? Невже ви там бачите письменника? Чи, може, то просто невіглас, який намагається сховати свій страх перед порожнечею за голосними вигуками? Але де вам про це знати... Ви ж бо боїтеся навіть тіні магнолії на своєму столі».

Вона поставила жирну крапку як акцент на тому, що діалог завершено і він не потребує нікчемної відповіді. Есмеральда відкинулася на спинку стільця, дихаючи важко, але переможно.

— Оце вже інша справа, — схвально кивнула Марися, підходячи до столу. — Тепер він точно зрозуміє, що вдерся не в ту палату. Тільки знаєш що? Здається, він тепер не просто захоче тебе вивести на чисту воду — він захоче тебе знищити. Або закохатися (мовчи! — промайнуло у Марисі в голові, проте у таких, як вони, божевільних, ці речі часто плутаються).

Есмеральда лише холодно посміхнулася. Вона знала: цей бій тільки починається, і її «паперова розв’язка» обіцяла бути цікавою...