Той хто повернувся

Той хто повернувся

 Розділ 1 . П'ятнадцять років тиші

 

 Дощ почався о 21:17 .

 Олена запам'ятала цей час на все життя . Не тому , що він був чимось особливим , а тому , що саме тоді вона востаннє бачила свого сина живим ... Принаймні так вона думала всі наступні п'ятнадцять років .

 Того вечора Данило довго не хотів лягати спати .

 - Мамо , а можна ще трохи посидіти ?

 Він стояв посеред вітальні в синій піжамі , притискаючи до грудей старого плюшевого ведмедика . Йому було сім . Темне волосся постійно спадало на чоло , а карі очі дивилися на матір із такою серйозністю , ніби він збирався повідомити щось дуже важливе .

 - Уже пізно , сонечко . Завтра встанеш рано .

 - Але я ще не хочу спати .

 - Чому ?

 Хлопчик знизав плечима .

 - Мені сьогодні знову снився той чоловік .

 Олена завмерла .

 - Який чоловік ?

 Данило опустив очі на ведмедика .

 - Той , що стоїть біля дерев .

 Олена спробувала усміхнутися .

 - Це просто сон , любий .

 - Ні , мамо . Він не сниться .

 Вона присіла перед сином і поправила йому волосся .

 - Ти його бачив ?

 Хлопчик кивнув .

 - Він приходить , коли ти не дивишся .

 Олена відчула неприємний холодок уздовж спини .

 Їхній будинок стояв на околиці невеликого містечка . Позаду починався густий ліс , а за ним простягалася стара дорога , якою майже ніхто не користувався . Артем , чоловік Олени , колись мріяв про тихе життя подалі від міського шуму . Саме тому вони й придбали цей будинок .

 Але останнім часом Олена дедалі частіше шкодувала про це рішення .

 Данило став дивним .

 Він прокидався серед ночі , розмовляв із кимось у порожній кімнаті , іноді довго дивився у вікно . Кілька разів Олена чула , як він називає когось на ім'я , хоча ніколи раніше цього імені не згадував .

 Одного ранку вона запитала , з ким він розмовляє .

 Данило відповів :

 - З хлопчиком , який живе в лісі .

 Після цього Олена вирішила , що настав час поговорити з дитячим психологом .

 Але тієї ночі все змінилося .

 О 21:24 Артем вийшов на терасу покурити .

 Олена залишилася на кухні . Вона прибирала посуд після вечері , коли задзвонив телефон .

 Телефонувала її сестра .

 Розмова тривала не більше трьох хвилин .

 Коли Олена повернулася до вітальні , Данила там уже не було .

 - Даниле ?

 Вона зазирнула до дитячої кімнати .

 Порожньо .

 - Синку , ти де ?

 Ванна кімната була порожньою . Кухня теж .

 Олена вийшла в коридор .

 - Артеме !

 Чоловік увійшов до будинку , почувши її голос .

 - Що сталося ?

 - Ти бачив Данила ?

 - Ні . Він мав бути з тобою .

 - Його немає !

 Артем спочатку не зрозумів , що вона має на увазі . Потім швидко пройшов до дитячої кімнати , заглянув у шафу , під ліжко , перевірив усі приміщення .

 Хлопчика ніде не було .

 Вхідні двері були зачинені .

 Вікна - теж .

 Але задні двері , які виходили на невеликий двір , виявилися прочиненими .

 Артем вибіг надвір .

 - Даниле !

 Відповіддю був лише шум дощу .

 Він увімкнув ліхтарик на телефоні й почав оглядати подвір'я . На мокрій землі виднілися маленькі сліди босих ніг . Вони вели від тераси до старого дерев'яного паркану , а потім зникали .

 Наче хлопчик просто розчинився в повітрі .

 - Олено ! викликай поліцію .

 Пошуки тривали всю ніч .

 До світанку біля будинку зібралися поліцейські , рятувальники та кілька місцевих жителів . Прочісували ліс , перевіряли колодязі , старі господарські будівлі й покинуті дачі .

 Знайшли тільки одну річ .

 На краю лісу , біля великого дуба , лежав плюшевай ведмедик Данила .

 Він був мокрий від дощу .

 Олена впізнала його одразу .

 - Це його іграшка ... - прошепотіла вона .

 Вона притиснула ведмедика до грудей і заплакала .

 Артем стояв поруч , не в змозі вимовити жодного слова .

 Поліцейський підняв іграшку в рукавичках і уважно оглянув її .

 - Ви впевнені , що саме його ?

 - Так , - відповіла Олена . - Він ніколи з ним не розлучався .

 - Ми продовжимо пошуки .

 Але пошуки нічого не дали .

 Не знайшли жодного сліду , який міг би пояснити зникнення дитини .

 Не було свідків .

 Не було слідів автомобіля .

 Не було навіть переконливих доказів того , що Данило сам вийшов із будинку .

 Здавалося хлопчик просто зник між двома ударами годинника .

 Минув місяць .

 Потім рік .

 Потім п'ять .

 Полійія поступово втрачала надію . Справу кілька разів передавали різним слідчим , але жоден із них не зміг знайти нових зачіпок .

 Олена перестала святкувати дні народження .

 Щороку 14 жовтня вона купувала маленький торт , ставила на нього сім свічок і запалювала їх .

 Саме стільки років було Данилові , коли він зник .

 Артем намагався переконати дружину , що потрібно жити далі . Але сам теж не міг забути ту ніч .

 Вони більше не розмовляли про сина .

 Його кімната залишилася зачиненою .

 Іграшки лежали на тих самих місцях . На письмовому столі стояла фотографія Данила , зроблена за тиждень до зникнення .

 На ній хлопчик усміхався .

 А за його спиною , між двома деревами , виднілася темна постать .

 Олена помітила її лише через три роки після зникнення .

 Вона показала фотографію Артему .

 Він довго дивився на зображення , а потім сказав :

 - Це просто тінь .

 Олена хотіла йому повірити .

 Але з того дня вона більше не могла спокійно дивитися на ліс .

 П'ятнадцять років потому .

 14 жовтня .

 Олена сиділа на кухні й дивилася на годинник .




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше