Глава 15

Прю обережно відчинила масивні двері з чорного каменю, і миттєво запанувала тиша. Підземна зала була настільки великою, що її висока стеля губилася в темряві. Старі, вкриті мохом і вологістю, колони підпирали склепіння. У повітрі стояв терпкий запах вологої землі. По стінах тьмяно горіли смолоскипи. Їхній вогонь давав слабке мерехтіння, що освітлювало присутніх драконів, які сиділи по обидва боки зали.

Їхні масивні тіла завмерли в очікуванні. Важкі голови повільно піднялися, коли Прю увійшла. Яскраві очі пильно стежили за кожним її кроком. Луска, що вкривала їхні тіла, блищала в напівтемряві.

На великому троні, прикрашеному стародавніми символами та різьбленими зображеннями драконів, сиділа головна дракониця — їхня правителька. Її тіло було темно-зеленим. Очі, глибокі і холодні, наче проникали прямо в душу. Це була мати її чоловіка, жорстка і непохитна лідерка. Її слово було законом у їхньому світі, і ніхто не наважувався їй заперечити. Її роги були величезними, витончено вигнутими, а кожен рух тіла підкреслював її силу і бездоганну владу.

Прю відчула, як холод пробіг по її жилах, але вона знала, що має триматися. Вона підійшла ближче, схиливши голову в покорі, як того вимагали древні традиції. Її серце калатало швидше, але вона знала, що не може показати слабкості.

— Ви кликали мене? — промовила Прю тихо і стримано.

Головна дракониця нахилила голову. Її очі на мить звузилися, уважно спостерігаючи за Прю.

— Прю, доню, — промовила вона глибоким владним голосом, — прийми свій справжній вигляд.

Це була не просто вимога. Це був наказ. Слова правительки не обговорювалися. І Прю відчула, як її тіло почало пульсувати від очікуваного перетворення. Вона зітхнула і, не вагаючись, закрила очі.

З кожним подихом її тіло почало змінюватися. Луска виростала на її шкірі зі швидкістю блискавки, покриваючи її тіло товстим, але блискучим шаром. Її руки і ноги подовжувалися, перетворюючись на могутні, сильні лапи, вкриті загостреними кігтями. Спина вигнулась, а з неї виросли крила, які поступово розправлялися, захоплюючи більшу частину простору навколо неї. Її обличчя змінилося. Щелепа подовжилася. Зуби стали гострими, мов кинджали. З рота Прю вирвався легкий клубок диму.

Вона стояла перед головною драконицею у своєму справжньому вигляді — великому, сильному, небезпечному, але все ще покірному.

— Молодець, — посміхнулася головна дракониця. — Ти завжди була слухняною і виконувала все, що тобі наказували. Єдине, що ти так і не змогла зробити, — це народити мені онучку.

Почувши це, Прю застигла на мить. Її крила злегка здригнулися, але вона швидко опанувала себе і тихо відповіла, знову опускаючи голову:

— Пробачте, мамо, наступною дитиною обов’язково буде дівчинка.

Головна дракониця пильно дивилася на Прю, і на її обличчі промайнула легка посмішка. Вона прекрасно знала, що її невістка не може гарантувати те, про що говорить, але покірність і бажання догодити завжди подобалися їй більше за результат. Це було частиною їхньої суворої ієрархії, де кожен мав своє місце.

— Мені подобається, що навіть зараз ти думаєш, як мені догодити, — холодно промовила вона. — Недарма я била тебе лозою по спині в день твого весілля.

Її слова розсіялися в залі. Від них пройшов ледве чутний шепіт, а кілька драконів, що сиділи поруч, обмінялися короткими поглядами. Вони чудово розуміли силу цієї фрази. І Прю, відчуваючи тягар цих слів, ще більше схилила голову, показуючи свою вдячність і покірність.

— Дякую, мамо, що зробили це, — тихо сказала вона.

Її слова прозвучали, як ритуал, який вона повторювала вже багато разів у минулому. Проте на цей раз сталося дещо неочікуване. Головна дракониця, що сиділа на троні, різко підвелася. Її величезна фігура заступила більшу частину світла, яке ледь проникало в залу. Крила частково розкрилися, створюючи враження, ніби вона готується до нападу.

— Досить! — прогриміла дракониця і всі присутні дракони затихли, їхні голови опустилися майже до підлоги. — Мені вже починає набридати ця розмова.

Вона зробила кілька важких кроків уперед. Навіть Прю, яка вже звикла до сили матері свого чоловіка, відчула холодний трепет усередині. У залі панувала напружена тиша, ніби навіть самі стіни слухали кожне слово, яке промовляла головна дракониця.

— Я покликала тебе сюди не для того, щоб обговорювати минуле, — продовжила вона вже трохи тихіше. — В однієї з наших сестер сталося нещастя. Її син втік з весілля заради якоїсь людської дівки.

— Це — неприпустимо, — відповіла Прю, витримавши довгу паузу. — Він має бути покараним.

Тоді головна дракониця повернула до Прю свій пронизливий погляд і заговорила повільно, уважно стежачи за кожною реакцією своєї підопічної.

— Саме так, Прю, — промовила вона з ледь помітною усмішкою. — Він має бути покараним, щоб наша сестра очистила своє ім’я від ганьби, яку він наклав на неї. І ти допоможеш їй помститися.

Проте Прю не очікувала такого повороту подій. Вона повільно підняла голову і подивилася прямо на головну драконицю.

— Але ж, мамо, — почала вона, збираючи всі свої сили докупи, — я ще ніколи не вбивала. Я не зможу це зробити.

Але головна дракониця дивилася на неї з невблаганною холодністю. Її фігура завжди була величезною. Але в цю саму мить вона здавалася ще більш грізною. Впевнено підійшла ближче до Прю. Її крила трохи розгорнулися, створюючи навколо неї величезну тінь.

— Зможеш! — гримнув голос головної дракониця. — Головне — не дивись йому в очі. Інакше його погляд переслідуватиме тебе до кінця твоїх днів. І повір, немає нічого гіршого за це.

Прю відчула, як у грудях стиснулося від страху, але вона не могла дозволити собі показати слабкість. Її доля була вирішена. Зібравшись з духом, вона схилила голову і тихо відповіла:

— Я зрозуміла. Я зроблю все, що буде в моїх силах.

Після цього вона повільно розвернулася і вийшла з зали. Її кроки були важкими, а серце стукало в грудях, мов дзвін. Це завдання змінить її назавжди, і вона знала це.