Розділ 13. Божевільний день

Прю повільно підвела мене до трону, на якому раніше сиділа сама, і жестом показала, що мені потрібно сісти. Я опустилася на масивне кам'яне сидіння. Його холод проникав крізь одяг. Кожен мій рух був болісним. Ноги ще пекли. Думка про те, що мені доведеться знову взутися, викликала в мене непідробний жах. Хоча стопи трохи заспокоїлися після холодної води, біль все ще був присутній. Я з жахом уявляла, як буду крокувати знову. Але ритуал посвяти ще не завершився, і відступати вже не було куди. 

Прю швидко простягнула мені невеликий флакон, який дістала з футляру, і підставила переді мною відро — те саме, в якому я нещодавно тримала свої змучені ноги. 

Я без зайвих запитань почала полоскати рота, відчуваючи гіркоту і слабкий запах чогось трав'яного. Прю увесь цей час стояла поруч, спостерігаючи за кожним моїм рухом. В її погляді відчувалося задоволення, ніби вона справді отримувала насолоду від того, як все розгорталося. Вона була спокійною, впевненою в тому, що робить, і це давало їй силу. Я чудово розуміла, що вона буде намагатися виконати обіцянку, яку дала мені. Але всередині мене вирували сумніви: чи дійсно їй це вдасться, якщо Найден не поступиться? Він був занадто впертим і непередбачуваним. Вона говорила, що я можу тримати його на «повідку». Хотілося б знати, як саме це робити! Однак поки що я можу лише заспокоювати його, щоб він не перетворювався зайвий раз на очах у всіх. При цьому, коли він вдома лютує, під гарячу руку намагаюсь не лізти. Просто чекаю, коли заспокоїться. 

І чому тільки з драконами так складно взаємодіяти? 

Я тяжко зітхнула, віддавши флакон Прю. Моя втома ставала все більш помітною, і думки про Найдена не залишали мене не на мить. Прю, тим часом, без жодної паузи взяла з футляра невеликий спрей і наказала мені відкрити рота.

——— Якщо страшно, можеш закрити очі, — почулися голоси драконів, що стояли довкола. 

Їхня підтримка не приносила жодного заспокоєння, лише збільшувала мою напругу. Я мимоволі глянула на голку в руках Прю, і в той момент зрозуміла, що, можливо, дійсно краще все ж заплющити очі. Її рухи були впевненими і точними, а від вигляду голки серце стискалося від страху. Зажмурившись, я почула тихий голос Прю:

——— Розслаб щоки.

Тоді я машинально відкрила очі і побачила, як до неї підійшов ще один дракон. Він тримав футляр із прикрасами, які мали стати частиною цього ритуалу. Усвідомлення цього змусило мене нервово стиснути кулаки.

Прю нахилилася до мене з голкою і смолоскипи в залі загорілися яскравіше, освітлюючи простір довкола нас. Її постать раптово змінилася. Вона знову набрала людської форми. Обличчя набуло виразу абсолютної концентрації. Голка стрімко і точно пройшла крізь мою щоку. Я відчула пекучий біль, і сльози миттєво навернулися на очі. Я намагалася стриматися, щоб не заплакати, але біль був настільки гострим, що дихання стало переривчастим.

Коли Прю притиснула мій язик зажимом, моє тіло напружилося від непідконтрольного страху. Це було схоже на тортури. Я не могла навіть зітхнути без того, щоб біль не пронизав усе моє тіло. Голка пройшла через мою щоку, і в ту мить здалося, що час застиг. Біль був різким і пекучим, мов вогонь, що заповнював кожну клітинку мого обличчя. Сльози, які я намагалася стримати, все ж виривалися на поверхню.

Коли я відчула, як голка пройшла крізь другу щоку, хвиля сліз знову накотилася. Я відчула, як холодне повітря обдуває свіжі проколоті рани. Мої руки інстинктивно стиснулися в кулаки, ніби це могло хоч якось допомогти мені. 

——— Можеш відкривати очі, — нарешті пролунало спокійне і впевнене прохання Прю.

Її голос був незворушним, ніби це була звичайна процедура. Але як же мені тоді хотілося кричати! Я б знищувала все, що тільки бачила на своєму шляху, аби тільки могла перетворитися на дракона! Та я не могла…

Стиснувши кулаки ще сильніше, я розплющила очі і побачила Прю, яка тримала в руках маленьке дзеркало. У відображенні було моє обличчя. Дві маленькі титанові сфери тепер прикрашали мої щоки, блищачи у світлі смолоскипів. Моє обличчя здавалося незнайомим — ці сфери робили мене іншою, і я почала сумніватися, чи готова прийняти це. Руки самі собою потягнулися до щік, але Прю різко вигукнула:

——— Не чіпай брудними руками!

Я здригнулася і швидко опустила руки, почуваючись винною за цей порив. Знову подивилась на своє відображення. Мої вуха тепер також були проколоті. Металеві кільця міцно сиділи в мочках, і я не могла зрозуміти, коли саме це сталося. Мені настільки було страшно при вигляді голки, що я навіть не звернула увагу на те, чи обробляла Прю чимось свої руки. Хоча, судячи з останнього коментарю, вона все ж чимось їх обробила. Може, спрей і був антисептиком?

Тим не менше, Прю продовжувала говорити. Її слова ледь доходили до моєї свідомості та я намагалась зрозуміти їх суть. Вона пояснювала, як доглядати за новими прикрасами: не можна їсти гострої чи кислої їжі, заборонено використовувати косметику на обличчі, потрібно промивати пірсинг соляним розчином двічі на день. Я кивала, майже механічно, не маючи сил сперечатися чи обговорювати це. Мені було важко зосередитися на її словах, оскільки біль ще пульсував у щоках.

Єдине, що приносило мені слабке задоволення, — це те, що я, врешті-решт, задобрила Прю. Вона була задоволена ритуалом і тим, як я пройшла всі випробування. Проте, що робити з Найденом, залишалося відкритим питанням. Змусити його відступити і забути про ворожнечу було складніше, ніж я могла собі уявити. І ще одне: мені потрібно було зателефонувати мамі. Вона не повинна більше розмовляти з Прю без мене. Я не знала, чим може закінчитися їхня наступна зустріч, якщо залишити їх наодинці. Мама мала звичку говорити зайве, а Прю — приймати занадто кардинальні рішення. Їй дуже сильно пощастило, що Прю не вбила її в своєму кабінеті минулого разу.

Моє обличчя пекло від нових проколів. Ноги все ще боліли від випробувань. Я відчувала себе повністю виснаженою. Знесилена, я просто сіла в салон лімузину, тримаючи кросівки в руках. Моє тіло відмовлялося рухатися, і я не могла примусити себе взутися. Тільки коли машина рушила, нарешті прийшло усвідомлення того, що вже все було позаду.