Глава 9

— Ти маєш відмовитися від Юліани!

Прю вимогливо дивилася на Найдена. Вона сиділа за своїм масивним столом, який був розташований біля великого вікна. На стіні висіло кілька картин із зображеннями величних драконів. Поруч стояв масивний книжковий стелаж, де були старовинні фоліанти, що розповідали про історію та звичаї їхнього роду. Стіл був заставлений різними паперами та документами, що свідчили про її постійну зайнятість і важливість.

Прю тримала руки складеними перед собою, ніби намагалася втримати свої емоції під контролем. Але її напружені плечі і стиснутий рот видавали її стан.

Найден стояв майже біля дверей. Кабінет був великим, але здавався йому позбавленим затишку. Усюди домінували темні відтінки дерева та шкіри. Він не розумів, що відбувається, але відчував, що розмова зайшла в небезпечне русло.

Піднявши одну руку, він показав другою рукою на червоний слід, що залишився на шкірі після поцілунку. Прю зітхнула. Її обличчя на мить пом’якшало, але вона швидко схрестила руки на грудях, занурившись у власні думки.

— Отже, вона вже міцно схопила тебе, — тихо промовила вона з нотками розчарування і гіркоти в голосі.

— Хіба не ти казала, що я — ганьба нашої родини, і тому маю якнайшвидше одружитися? — Найден зробив крок уперед. — Ще й погрожувала вигнати мене на вулицю, якщо я цього не зроблю!

Його слова відбилися від стін кабінету, створюючи відлуння. Погляд Прю відразу ж змінився. Вона глянула на сина з-під лоба. Її очі блищали ледь стримуваним гнівом.

— Юліана погано на тебе впливає, — відповіла вона. — Ти став занадто зухвало розмовляти зі мною. Але сьогодні, так і бути, я пробачу тобі твою зухвалість, якщо ти покинеш її. Також я збільшу твою частку від продажу картин до 15%.

Найден замислився, відчуваючи, що його мати намагається маніпулювати ним. Він повільно підійшов до невеликої софи, яка стояла біля стіни, і сів на неї, опустивши голову.

— Я не розумію, чому я маю це зробити саме зараз, коли ми нарешті знайшли з нею спільну мову? Що сталося?

Прю відвела погляд. Її очі потьмяніли, і на мить здалося, що вона бореться зі своїми внутрішніми демонами, але швидко відновила свою холодну маску.

— Нічого, просто я дізналася, ким був її батько, — відповіла вона після короткої паузи.

Її голос був сповнений зневаги, звучав віддалено і відчужено, ніби вона намагалася захиститися від правди, яка стала для неї нестерпною:

— В ній тече негідна кров.

Найден миттєво підняв голову і спробував подивитися в очі матері. Він був обурений. Усередині раптом спалахнув гнів.

— Негідна кров? А негідна кого? Тебе? Бо особисто мені якось байдуже!

Тоді обличчя Прю миттєво змінилося. Вона різко підвелася, і гучний стукіт її долоні по столу луною рознісся по всьому кабінету.

Злість зафарбувала її обличчя в багряний колір. Очі блищали від гніву, що вирвався на волю. Кожна риса обличчя свідчила про її непохитність, готовність йти до кінця, щоб відстояти свою правоту.

— Знову твоє зухвальство! — тремтячим від люті голосом вигукнула вона. — Розмовляй так зі своїми підлеглими, а не зі мною! На них зривайся! А мене ти маєш слухатися! Завжди! В усьому! І так буде завжди!

Проте Найден цілком спокійно підняв руку, на якій тепер ще яскравіше виднівся червоний слід від удару.

— Більше я тобі не належу! — спокійно сказав він. — Тепер я маю слідувати за нею!

У кабінеті запанувала напружена тиша. Прю застигла, немов закам’яніла, не в змозі усвідомити, що її син насмілився кинути виклик. Вона завжди вірила у свою абсолютну владу, що може контролювати все і всіх. І тепер, коли перед нею стояв той, хто зробив свій вибір, ця думка була нестерпною. Її кабінет — символ її влади й контролю — тепер став свідком її безсилля.

Вона повільно опустилася на стілець.

— Чому саме вона? — запитала Прю.

— Бо Юліана — найщиріша і найдобріша людина з усіх, кого я зустрічав, — голос Найдена був наповнений теплом і відданістю, якої Прю не могла зрозуміти. Це тепло було настільки чужим для неї, що здавалося майже інопланетним, і змушувало її тремтіти.

Прю намагалася не слухати його. Вона не хотіла, щоб його емоції досягли її, боячись, що вони вплинуть на її рішення. Її очі блищали, відбиваючи світло від ламп, коли вона різко кинула, наче рубаючи з плеча:

— Гаразд, 20% будуть твоїми, — сказала вона, намагаючись повернути розмову до знайомих меж.

Гроші, відсотки, угоди — ось у чому полягала її сила. Вона прагнула відновити контроль, зробити розмову раціональною і безпристрасною, звести її до того, що вона розуміла і чим могла керувати. Але Найден не дав їй шансу. Його обличчя змінилося, очі засяяли гнівом, коли він підвищив голос:

— Ти не розумієш, — майже крикнув він. — Вона єдина побачила в мені — МЕНЕ!

Його слова гучно відбивалися від стін, проникаючи в найтемніші куточки приміщення, вдаряючи в меблі, і навіть в серце самої Прю. Це був виклик, проблиск того, що ховалося за його маскою стриманості, і це викликало в Прю те, чого вона боялася найбільше — емоційну реакцію, над якою вона не мала контролю.

Прю стиснула кулаки, її губи зійшлися в тонку лінію. Це був єдиний зовнішній прояв її внутрішньої боротьби. У грудях знову наростав гнів, який вона більше не могла ігнорувати. Її голос прозвучав різко і відчужено, коли вона знову намагалася взяти верх:

— 25%?

Вона намагалася купити те, що не піддавалося купівлі, і це її бісило найбільше. Вона звикла, що гроші та влада могли вирішити будь-яку проблему, але зараз вона зіткнулася з чимось, що було поза межами її впливу. Її голос вже не мав колишньої впевненості. Вона сумнівалася, що відсотки чи обіцянки допоможуть їй впоратися з почуттями сина.

Найден, помітивши її нервозність, вирішив піти далі, щоб змусити її усвідомити серйозність його вибору:

— Знаєш, що вона сказала, коли я почав її виганяти? — його голос став тихим, але в ньому було більше сили, ніж у недавньому крику. — Вона запитала: «Чого ти сам вартий? Яка твоя ціна?»