Розділ 7. Оголошення війни

——— Ти маєш відмовитися від Юліани!

Прю вимогливо дивилася на Найдена. Вона сиділа за своїм масивним столом, який був розташований біля великого вікна. На стіні висіли кілька картин із зображеннями величних драконів. Поруч стояв масивний книжковий стелаж, де стояли старовинні фоліанти, що розповідали про історію та звичаї їхнього роду. Стіл був заставлений різними паперами та документами, що свідчили про її постійну зайнятість і важливість.

Прю тримала руки складеними перед собою, ніби намагалася втримати свої емоції під контролем. Але її напружені плечі і стислий рот видавали її стан.

Найден стояв майже біля дверей. Кабінет був великим, але здавався йому позбавленим затишку. Всюди домінували темні відтінки дерева та шкіри. Він не розумів, що відбувається, але відчував, що розмова зайшла у небезпечне русло.

Піднявши одну руку, він показав другою рукою на червоний слід, що залишився на шкірі після поцілунку. Прю зітхнула. Її обличчя на мить пом’якшилося, але вона швидко схрестила руки на грудях, занурившись у власні думки. 

——— Отже, вона вже міцно схопила тебе, — тихо промовила вона з нотками розчарування і гіркоти у голосі.

——— Хіба не ти казала, що я — ганьба нашої родини, і тому маю якнайшвидше одружитися? — Найден зробив крок уперед. — Ще й погрожувала вигнати мене на вулицю, якщо я цього не зроблю!

Його слова відбилися від стін кабінету, створюючи відлуння. Погляд Прю відразу ж змінився. Вона глянула на сина з-під лоба. Її очі блищали ледь стримуваним гнівом.

——— Юліана погано на тебе впливає, — відповіла вона. — Ти став занадто зухвало розмовляти зі мною. Але сьогодні, так і бути, я пробачу тобі твою зухвалість, якщо ти покинеш її. Також я збільшу твою частку від продажу картин до 15%.

Найден замислився, відчуваючи, що його мати намагається маніпулювати ним. Він повільно підійшов до невеликої софи, яка стояла біля стіни, і сів на неї, опустивши голову.

——— Я не розумію, чому я маю це зробити саме зараз, коли ми нарешті знайшли з нею спільну мову? Що сталося?

Прю відвела погляд. Її очі потьмяніли, і на мить здалося, що вона бореться зі своїми внутрішніми демонами, але швидко відновила свою холодну маску.

——— Нічого, просто я дізналась, ким був її батько, — відповіла вона після короткої паузи.

Її голос був сповнений зневаги, звучав віддалено і відчужено, ніби вона намагалася захиститися від правди, яка стала для неї нестерпною:

——— В ній тече негідна кров.

Найден миттєво підняв голову і спробував подивитися в очі матері. Він був обурений. Всередині раптом спалахнув гнів.

——— Негідна кров? А негідна кого? Тебе? Бо особисто мені якось байдуже! 

Тоді обличчя Прю різко змінилося. Різко підвівшись зі стільця, вона вдарила рукою по столу, і звук цього удару голосно рознісся по всьому кабінету. 

Обличчя Прю почервоніло. Очі заблищали від гніву, який вона більше не могла стримати. В той же час кожна риса її обличчя видавала її непохитність, наче вона була готова йти до кінця, щоб відстояти свою правоту.

——— Знову твоє зухвальство! — вигукнула жінка тремтячим від люті голосом. — Розмовляй так зі своїми підлеглими, а не зі мною! На них зривайся! А мене ти маєш слухатися! Завжди! В усьому! І так буде завжди!

Проте Найден цілком спокійно підняв руку з червоним слідом і цей знак тепер здавався ще більш яскравим.

——— Більше я тобі не належу! — сказав він. — Тепер я маю слідувати за нею!

В кабінеті запанувала напружена тиша. Прю застигла, немов закам’яніла, не в змозі прийняти те, що її син вирішив кинути виклик її волі. Вона завжди вірила у свою абсолютну владу, у те, що вона може контролювати все і всіх, але саме зараз перед нею стояв той, хто зробив свій вибір. Ця думка була для неї нестерпною. Кабінет, який завжди був символом її влади і контролю, зараз став свідком її безсилля. 

——— Чому саме вона? — запитала Прю, сівши знову за стіл.

——— Бо Юліана — найщиріша і найдобріша людина з усіх, кого я зустрічав, — відповів Найден. 

Його голос був наповнений теплом і відданістю, якої Прю не могла зрозуміти. Це тепло було настільки незвичним для неї, що здавалося майже інопланетним. Це змушувало її тремтіти. Вона просто не могла прийняти те, що Найден відчував щось настільки глибоке і чисте до когось, хто був їй чужий. 

Прю намагалася не слухати його. Вона не хотіла, щоб його емоції досягли її, боялася того, що вони можуть вплинути на її рішення. Її очі блищали, відбиваючи світло від ламп, коли вона різко кинула, наче рубаючи з плеча:

——— Гаразд, 20% будуть твоїми, — сказала вона, намагаючись повернути розмову до більш знайомих і керованих для себе меж.

Гроші, відсотки, угоди — ось у чому полягала її сила. І вона хотіла відновити контроль, зробити розмову раціональною і безпристрасною, звести її до того, що вона могла зрозуміти і чим могла керувати. Але Найден не дав їй шансу. Його обличчя змінилося. Очі засяяли гнівом, коли він підвищив голос, роблячи наступний крок:

——— Ти не розумієш, — сказав він, майже кричачи. — Вона єдина побачила в мені — МЕНЕ!

Його слова лунко розносилися по кабінету, відбиваючись від стін. Кожен звук проникав у найтемніші куточки приміщення, вдаряючи в стіни, меблі, і навіть в серце самої Прю. Ці слова прозвучали, як виклик, як проблиск того, що ховалося за його маскою стриманості і обережності, і це викликало в Прю те, чого вона боялася найбільше — емоційну реакцію, над якою вона не мала контролю.

Прю стиснула кулаки. Її губи зійшлися в тонку лінію. Це було єдиним зовнішнім проявом її внутрішньої боротьби. В грудях знову наростав гнів, якого вона не могла більше ігнорувати. Її голос прозвучав різко і трохи відчужено, коли вона знову намагалася взяти верх:

——— 25%?

Вона намагалася купити те, що не піддавалося купівлі, і це її бісило найбільше. Вона звикла до того, що гроші і влада могли вирішити всі проблеми, але зараз вона стикнулася з чимось, що було поза межами її впливу. Її голос вже не мав тієї колишньої впевненості, і навіть вона сама відчувала, як поступово втрачає контроль над ситуацією. Вона сумнівалася, що такі прості засоби, як відсотки чи обіцянки, можуть допомогти їй впоратися з почуттями її сина.