Глава 7

Вона мене навіть не слухала. Поспіхом одягнувши пальто і взувши черевики, швидко вийшла з квартири, забравши із собою всі ключі. Двері зачинилися з гучним стуком, і я залишилася стояти, спантеличена і розлючена.

— То що тепер робитимеш? — пролунав голос Найдена.

Він стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився на мене з легкою насмішкою в очах. Його спокій тільки дратував мене ще більше. Я обурено глянула на нього, відчуваючи, як усередині мене наростав гнів.

— Просто сиди біля дверей дві години, не заходь до мене, — сказала я холодно, намагаючись зберігати дистанцію.

— О, то ми знову на «ти»? — посміхнувся він, не зводячи з мене очей. — Це щось новеньке! Чи ти зі мною будеш розмовляти на рівних тільки, коли сердишся?

— Узагалі не розумію, про що… ви.

Спробувала відвести погляд, але його очі мали якусь магнетичну силу, яка не дозволяла мені відірватися. Він підійшов до мене ближче, і я відчула, як спина вперлась у стіну.

— А мені здається, що ти все чудово розумієш, — промовив він, нахиляючись ближче до мене.

Його подих торкнувся моєї шкіри, і я відчула, як по всьому тілу пробігли мурашки. Його обличчя наближалося до мого, і я розгублено пропищала:

— А як же драконячі правила?

Його обличчя відразу змінилося. Усмішка зникла. Погляд став холодним, похмурим, майже відчуженим. Мовчки відійшов від мене. Трохи постояв, втупившись у підлогу, ніби намагався зібратися з думками. Потім рішуче рушив до найближчої кімнати, не сказавши жодного слова.

Так Найден опинився в маминій кімнаті — там, де ми ще недавно разом дивилися телевізор. Я ж залишилася в коридорі.

Трохи постоявши і зібравшись з думками, зайшла до кімнати. Найден уже сидів на дивані, тримаючи в руках пульт.

— Якщо я тобі настільки огидний, — сказав він нарешті, не повертаючи голови в мій бік, — давай тоді хоча б телевізор подивимося. Усе ж треба якось убити час.

Його голос був монотонним, без жодної емоції, наче він відмовився від будь-якої надії на примирення. Це мене трохи збентежило. Я сіла поруч і подивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що він відчував. Його обличчя здавалося повністю байдужим, немов він повністю відсторонився від мене і всього, що відбувалося навколо. Погляд був повністю зосереджений на екрані.

— Щодо клятви, — почала я невпевнено, намагаючись знайти правильні слова.

— Ти вже відмовила мені, — відповів він різко, навіть не повернувшись у мій бік. — І, схоже, що з того часу нічого не змінилося. Даремно я приїхав.

Я винувато відвернулась в інший бік. Мої очі знайшли ненадовго втіху в тому, що показував місцевий канал.

— Може, хоча б поясниш, чому? — запитав через деякий час Найден.

— Це доволі важко пояснити, — почала я здалеку, намагаючись зібратися з думками. — Ми із занадто різних світів. Я взагалі ще не думала про весілля. Я просто хотіла малювати. І мені навіть подобалось працювати з вами, поки ви не вирішили поставити мені ту умову, змушуючи обирати.

— Згоден, — несподівано кивнув Найден, повернувшись у мій бік. — Не варто було цього робити. Це було недоречно. Що ще?

— Ще? Ваша мама… Вона мене лякає. Я не впевнена, що взагалі хочу мати з нею хоч якісь справи.

— Повір, — посміхнувся Найден, — не одна ти так думаєш.

Я мимоволі розсміялася і повернулась до нього. Наші погляди зустрілися. Його яскраві зелені очі знову не давали мені спокою. Я не могла відвести від них погляд. Дивилась на них так само, як і в день нашого знайомства. Вони манили мене за собою… Такі зелені і такі бездонні…

Відчувши, що мої щоки почали палати, я сіла рівно і провела рукою по своєму не дуже довгому волоссю. Потім поправила кілька локонів за вуха, щоб не заважали. Подивилась на стелю. Я думала, що ще маю сказати йому, і пригадала, як він вимагав від мене піти з пораненою ногою. Наступним спогадом було те, як він стояв переді мною на колінах. Щоки почервоніли ще дужче. Ще жоден хлопець не стояв переді мною на колінах. Найден був першим, хто зробив щось подібне, і це бентежило мене. Я закрила обличчя руками, сподіваючись, що він не помітив цього. Та він помітив.

— Ти про це подумала? — запитав Найден.

Я опустила руки і побачила, що він сидить біля мене на підлозі. Обережно взяв мою ногу в одну руку, а другою провів до коліна і назад.

— Тобі не подобається? — лагідно запитав він.

— Подобається, — сором'язливо відповіла я. — Але ж перед цим…

— А що було перед цим? — запитав Найден, наче не розумів, про що мова.

Тоді я вирішила нагадати йому той випадок, коли порізала ногу і він не проявив жодного співчуття. Уже відкрила рот, щоб висловити все, що накопичилося в моїй душі, коли він раптом різко рвонув уперед. Наші губи несподівано зустрілися, і я відчула, як усе, що я хотіла сказати, розтануло в його поцілунку.

— Я тобі хоча б трохи подобаюсь? — з надією запитала я.

Він провів рукою по моїй щоці і прошепотів:

— Звісно, ти ж моя муза, забула вже?

Я спробувала вирватися з його обіймів, відчуваючи, як шалено забилось у грудях серце. Його раптовий напад спантеличив мене. Я знову не могла зрозуміти, що відбувається між нами. Але хоч мої руки і намагалися відштовхнути Найдена, його обійми тільки посилювалися. Він навалився на мене всією своєю вагою, притиснувши до спинки дивана. Його дихання було таким гарячим, що я відчувала, як усе моє тіло напружилося від цієї несподіваної близькості.

— Ми знову на «ти», — прошепотів він, посміхнувшись так, ніби це було щось особливе.

Його голос був низьким і глибоким, і ця інтонація викликала тремтіння в моєму тілі. Найден знову потягнувся до моїх губ, і я відчула, як його рука плавно провела по моєму животу. Відчуття було настільки несподіваним, що моє дихання перехопило. Хвиля тепла прокотилася по всьому тілу, залишаючи мене без сил і без слів. Я хотіла щось сказати, але голос ніби зник.

— Ой, здається, я невчасно, — почувся раптом мамин голос.