Глава 3

Я не могла знайти відповіді на ці запитання, і це лякало мене ще більше. Мої ноги не слухалися. Я хотіла підійти до нього, спробувати щось сказати, але страх паралізував мене. Просто стояла в темряві, ніби тінь серед інших тіней, і просто дивилася на нього. Його змінене обличчя, на мить освітлене блискавкою, усе ще стояло перед моїми очима. Я вдивлялася в темряву, намагаючись розгледіти більше, але нічого не бачила. Тільки дощ. Тільки темрява…

Проте вранці все здавалося інакшим. Сонце яскраво світило крізь вікна. Його теплі промені грали на підлозі, заливаючи все навколо своїм світлом і теплом.

Найден поводився, як завжди, і виглядав абсолютно звичайним — ніякої луски, ніяких кігтів чи хвоста. Шкіра була звичайного світлого кольору, а очі знову були просто яскраво-зеленими і тепер уже не такими страхітливими, як вночі. Я дивилася на нього, намагаючись знайти хоча б натяк на те, що бачила, але нічого незвичайного не було. Усі мої страхи здалися мені сном або жахливою галюцинацією. Можливо, все це було лише плодом моєї уяви, наслідком втоми і переживань першої ночі в чужому домі…

Та раптом, під час сніданку, коли я розслабилася і вже почала насолоджуватися тим, як сонячне світло лагідно гріло мої руки, він несподівано запитав:

— Чи не бачила ти чогось дивного вночі?

Його голос звучав так звично, але це запитання прошило мене, мов стріла. Я здивовано глянула на нього, намагаючись приховати своє хвилювання. Моє серце забилося частіше, наче збиралося вистрибнути з грудей. Він знав? То це був не сон? Але як? Як таке взагалі можливо?

Проте я замахала головою з боку в бік, намагаючись мати якомога спокійніший вигляд.

— Тоді тебе звільнено, — сказав він ніби ненароком, потягнувшись за склянкою із соком.

Я різко встала, не вірячи своїм вухам. Світ навколо мене ніби похитнувся.

— Як звільнено? — обурено спитала я, відчуваючи, як холодний піт проступає на лобі. — Чому?

— Бо ти збрехала мені, — відповів він спокійно, наче обговорював щось буденне.

Голос Найдена був таким рівним, що це звучало ще страшніше. Він пильно дивився на мене, і я відчувала, ніби його погляд проникав мені в душу. Це було нестерпно. Я сіла за стіл і опустила голову. Відчай почав охоплювати мене. Навколо нас стояла напружена тиша. Я чула лише своє власне важке дихання. Слова ніяк не знаходились. Мій розум не міг збагнути, чому Найден так відреагував на мою відповідь. Чи це була просто гра для нього?

— Ти не могла не помітити цього, — продовжив він уже твердим і холодним голосом.

І я мимоволі підняла погляд. Він встав. Його обличчя залишалось незворушним, але тіло почало змінюватися просто на моїх очах. З кожним його рухом шкіра ставала зеленішою, наче поглинаючи світло довкола. Луска почала з'являтися, як жахливий, жорсткий покрив, що заміняв людську шкіру. Це було настільки несподівано, що я не знала, що робити. Я могла тільки дивитися, як його тіло повільно трансформується, як пальці витягуються в кігті, а очі стають ще яскравішими і пронизливішими.

Здавалося, що це все якийсь жахливий сон, що я незабаром прокинусь і зрозумію, що це просто нічні кошмари. Але це було реальністю. На жаль.

Я відчувала страх, змішаний зі здивуванням. Мої руки тремтіли. Я спробувала відірвати погляд від його тіла, що перетворювалося на щось нелюдське, але не змогла. На моїх очах замість привабливого і молодого чоловіка зʼявився дракон. Так, він був невеликих розмірів і міг спокійно стояти посеред кухні. Та все ж…

— Саме тому я працюю вдома, — сказав Найден, упершись руками в стіл. — Лише кілька людей знають мою таємницю. Тепер ти одна з них.

Його очі сяяли яскравим зеленим світлом, і моє тіло охопив страх, але я все-таки зуміла запитати:

— Що тепер буде зі мною?

— Ти побачила мій справжній драконячий вигляд, тож мені вигідніше тримати тебе біля себе. Однак ти збрехала мені…

— Це — вперше і востаннє, дайте мені ще один шанс!

Тоді він хитро посміхнувся і нахилився ближче до мого обличчя. Його подих був холодним, як лід, і я відчула легкий запах ментолу, що лунав від нього. Такий прохолодний і свіжий, але в цій свіжості було щось зловісне, щось таке, що змушувало мене відчути холод десь усередині. Його очі, такі глибокі і пронизливі, наче дивилися крізь мене і бачили мою душу, всі мої страхи і сумніви, які я намагалася приховати.

— Боюся, тепер тобі доведеться бути кимось більшим для мене, аніж звичайною помічницею, — промовив він.

Його голос звучав м’яко, але його дотик був, як дотик змії, що повзла по моїй шкірі. Він провів своєю холодною і слизькою рукою по моєму обличчю, і я здригнулася. У ньому не було більше нічого привабливого для мене. Однак я все ще приваблювала його.

— Ти ж розумієш, про що я? І яку я хочу плату за те, що залишу тебе працювати в своєму видавництві?

Я опустила очі, відчуваючи, як моє серце шалено забилося в грудях. Кожен удар лунав, як барабанний бій. Відчуття тривоги та невизначеності наростали. Я не знала, що йому відповісти. Мої думки закрутилися у вирі страху і бажання втекти. Моє тіло було охоплене холодом від його дотику, а розум намагався знайти вихід із цієї складної ситуації, але не міг.

Найден прибрав руку і відійшов на кілька кроків назад, наче оцінюючи мене, мов хижак, що спостерігає за своєю здобиччю. Він виглядав непохитним. Його обличчя не виражало жодних емоцій, і це ще більше лякало мене. Я не могла прочитати його намірів, не могла зрозуміти, про що він думав тоді, і це невідоме гнітило мене ще більше.

— Звісно, ти маєш право відмовитись. Вихід — там, — вказав він рукою на двері, і його жест був таким спокійним, наче він пропонував мені обрати між двома чашками чаю. — Тільки тобі зараз вирішувати: відмовитись від своєї мрії і піти чи залишитись і дізнатись, чого насправді вартий твій талант?

Ці слова били, як удар молотом. Я все ще не знала, що сказати. Слова застигли в горлі, як каміння. Серце билося все сильніше. Думки плуталися. Я завжди мріяла стати професійним художником, і ця робота була моїм шансом проявити себе, але чи вартувало це таких жертв? Чи могла я прийняти його умови? Якими будуть наші стосунки, якщо я погоджусь?