Компроміс

Незважаючи на те, що після подій на Видубичах вони з Орестом офіційно стали парою, Поліна продовжувала жити у своїй затишній квартирі-студії на Подолі. І це катастрофічно не подобалося альфі. Особливо тепер, коли Куратор був живий, десь переховувався і точно знав, на що здатна стовісімнадцятирічна повітруля.

Внутрішній вовк Ореста просто божеволів щоночі, розуміючи, що його пара спить на іншому кінці міста, за межами захищеного периметра Дому Зграї.

Розв'язка цього німого конфлікту настала в середу. Щойно пролунав дзвоник із пари з історії, і студенти, радісно гомонячи, потягнулися до виходу, Орест звично, але з ледь помітним металом у голосі промовив:

— Студентко Ковальова, затримайтеся.

Поліна, яка вже закидала зошит у рюкзак, тихо зітхнула. Вона чудово знала цей тон. Дочекавшись, поки за останнім першокурсником зачиняться двері, вона підійшла до викладацького столу, спираючись на нього стегном і лукаво примружуючись.

— Знову хочете обговорити міграцію племен, Оресте Романовичу? Чи моя остання контрольна була настільки ідеальною, що ви вирішили...

Вона не встигла договорити. Орест обійшов стіл, скоротивши дистанцію між ними до мінімуму. Він не був налаштований на жарти. Альфа м'яко, але дуже владно поклав руки по обидва боки від неї, замикаючи дівчину в кільце своїх рук, і подивився їй просто в очі. Від нього пахло хвоєю, кавою і ледь стримуваною звіриною тривогою.

— Збирай речі, — тихо, але безапеляційно сказав він. — Сьогодні ввечері Макс заїде за тобою і перевезе твої валізи. Ти переїжджаєш до Дому Зграї.

Поліна кліпнула, відчуваючи, як повітря в аудиторії миттєво нагрілося. — Ого. Яка цікава форма пропозиції. А де квіти? Романтична вечеря? Чи вовки завжди просто констатують факт переїзду?

— Поліно, я серйозно, — його очі на мить блиснули золотом. — Куратор утік. Орден Мисливців знає, що ти в Києві. Я не можу спокійно спати, знаючи, що ти сама в тій квартирі. Ти маєш бути на моїй території, під захистом зграї і рун.

Дівчина м'яко поклала долоні на його широкі груди, відчуваючи рівне, сильне биття серця альфи. Вона розуміла його інстинкти, але внутрішня свобода вітряної стихії вже почала тихо обурюватися.

— Оресте, ні, — спокійно, але твердо відповіла вона, дивлячись йому в очі.

Вовк усередині Ореста глухо загарчав від такої відмови, і жоваки на його обличчі напружилися. — Що означає «ні»? Це питання твоєї безпеки!

— Це питання здорового глузду! — Поліна відштовхнулася від столу, змушуючи його опустити руки. Вона пройшлася аудиторією, її кулон почав нервово вібрувати. — По-перше, я можу за себе постояти, ти сам це бачив. А по-друге... Оресте, увімкни голову. Я — студентка першого курсу. Ти — мій викладач, спадкоємець кафедри, людина з бездоганною репутацією.

Вона різко розвернулася до нього, розвівши руками.

— Уяви, що почнеться, якщо ми почнемо жити разом! Хтось із моїх одногрупників або твоїх колег обов'язково побачить, як ми вранці приїжджаємо в університет на одній машині. Або як ти підвозиш мене додому. Чутки поповзуть миттєво. «Професор спить зі студенткою», «Вона отримує автомати через ліжко». Твоя кар'єра в людському світі і репутація просто злетять у прірву!

Орест зробив крок назустріч. Його обличчя було крижаним. — Мені начхати на репутацію, плітки і на те, що скажуть в деканаті. Людський світ — це лише ширма. Для мене має значення тільки те, що моя пара в небезпеці.

— А мені не начхати! — палко заперечила Поліна. — Ти будував це роками. Твоя зграя пишається тим, яке становище ти займаєш. Я не дозволю, щоб через мене тебе тягали по ректорських килимах або звільнили. Ми й так ходимо по тонкому льоду.

Орест важко зітхнув, втягнувши носом її запах — запах впертого, незламного вітру, який не бажав підкорятися навіть заради власної безпеки. Він підійшов упритул, взяв її за плечі й трохи нахилився.

— Повітруле... — його голос став м'якшим, благальним. — Я не можу захищати тебе на відстані. Якщо з тобою щось станеться, поки ти в тій квартирі... ніяка посада на кафедрі мені вже не знадобиться.

Поліна прикусила губу. Вона бачила реальний, неприхований страх у очах могутнього альфи — страх не за себе, а за неї.

— Оресте, я не можу просто так взяти і переїхати до викладача. Це неправильно, — вона погладила його по щоці, намагаючись згладити свою відмову. — Давай знайдемо компроміс. Я поставлю на вікна захисні вітряні печаті. Ти чи Макс можете перевіряти периметр. Але поки я вчуся на твоєму потоці... ми маємо тримати дистанцію в офіційному житті.

Альфа довго мовчав, його погляд ковзав по її обличчю. Він розумів її логіку, хоча його звіряча суть кричала про те, щоб просто закинути її на плече і відвезти в лігво.

— Компроміс, кажеш? — Орест повільно відпустив її плечі, і на його губах раптом з'явилася та сама хижа, небезпечна усмішка, яка ніколи не віщувала нічого хорошого для її планів. — Гаразд, студентко Ковальова. Буде тобі компроміс. Але потім не скаржся.

Наступний ранок почався для Поліни не з мелодії будильника і навіть не з шуму київського затору за вікном. Він почався з того, що стіни її затишної квартири на Подолі буквально затряслися від глухого гуркоту, чоловічих голосів і звуку, який підозріло нагадував роботу перфоратора. І все це о сьомій годині ранку!

Поліна різко сіла на ліжку. Її ефірні крила, які вже майже сформувалися і перестали боліти, невдоволено затріпотіли під лопатками, реагуючи на роздратування господині. Вітер у кімнаті миттєво підняв із підлоги пару конспектів і жбурнув їх у стіну.

— Який безсмертний вирішив робити ремонт о такій годині? — просичала вона, відкидаючи ковдру.

За всі свої сто вісімнадцять років Поліна засвоїла одне важливе людське правило: ніколи не будити фейрі, коли вона не виспалася. Накинувши поверх піжами свій улюблений пухнастий халат, вона босоніж попрямувала до вхідних дверей. Її бурштинові очі вже почали наливатися небезпечним білим світлом — вона була готова влаштувати новим сусідам локальний ураган прямо на сходовому майданчику.