Штормове попередження

Вихідний видався напрочуд теплим, і Поліна вирішила, що це ідеальний час для роликів. Після емоційно насиченого тижня, знайомства зі зграєю та гормональних гойдалок, пов'язаних із крилами, їй просто життєво необхідно було провітрити голову.

Широкі, гладкі алеї столичного парку ВДНГ підходили для цього якнайкраще. Дівчина не звертала уваги ні на що навколо. Вона ввімкнула в навушниках улюблений рок, який пульсував у такт її серцебиттю, і просто летіла над асфальтом. Для звичайних перехожих вона виглядала як дуже вправна ролерка, але насправді їй допомагала магія: потоки вітру м'яко підштовхували її в спину, дозволяючи набирати неймовірну швидкість і маневрувати з грацією, недоступною людині.

Поліна саме розігналася, щоб виконати складний трюк із розворотом на 360 градусів, коли раптом відчула різку зміну в просторі.

Це не був звук чи якийсь фізичний рух. Це була зміна самої текстури повітря. Воно раптом стало важким, в'язким і... темним. Вітряні фейрі відчувають атмосферу як власну шкіру, і те, що зараз насувалося на неї, було абсолютно чужорідним.

Вона різко загальмувала, ефектно пустивши з-під коліс роликів хмарку пилу, і витягла один навушник. Музика стихла, але тиша парку здалася неприродною. Навколо цієї алеї кудись зникли люди.

Поліна інстинктивно потягнулася до кулона. Він не просто став холодним — він став крижаним, обпікаючи шкіру під светром.

«Це явно не Лихо і не Лісовик, — промайнуло в голові дівчини. Вона напружилася, скануючи простір. — Ті хлопці відчуваються по-іншому. Лісовик пахне вологим мохом і прілим листям, Лихо — сирістю і старим підвалом. А це...»

Повітря пахло паленим пластиком, іржею та чимось штучним. Це був запах мертвої магії, закованої в механізми.

З-за густих кущів бузку, кроках у двадцяти від неї, на алею неквапливо вийшли троє чоловіків. Вони були одягнені у звичайні темні куртки, але рухалися надто синхронно, по-військовому. У руках того, що йшов посередині, Поліна помітила дивний металевий циліндр, густо вкритий тьмяно-червоними рунами.

— Якісь проблеми, хлопці? — голосно запитала Поліна, ховаючи за зухвалим тоном зростаючу тривогу. Вона непомітно почала концентрувати повітря навколо своїх долонь. — Ви перегородили доріжку для катання.

— Поліна Ковальова, — голос чоловіка з циліндром був сухим і позбавленим емоцій. Він не питав, він стверджував. — Сто вісімнадцять років. Ефірна сутність. Останній зафіксований перехід — через портал на Лисій горі.

Очі дівчини звузилися. Століття тому вона чула історії про Мисливців — фанатиків, які відловлювали магічних створінь заради їхньої сили, змусивши багатьох піти за Грань. Але вона була впевнена, що цей Орден давно розпався.

— Ого, яка обізнаність. Ви з податкової чи з комітету магічного нагляду? Бо в мене всі документи в порядку, — вона зробила крок назад, готуючись до ривка. На роликах вона могла втекти швидше, ніж вони кліпнуть оком.

Але чоловік підняв циліндр і натиснув кнопку.

Руни спалахнули кривавим світлом. І тієї ж миті Поліна відчула, як вітер навколо неї просто вмер. Повітря стало настільки густим, що було важко дихати. Але найгірше почалося за секунду: її новоутворені ефірні крила, які були сховані під аурою, раптом пронизав гострий, паралізуючий біль.

Вона зойкнула, впавши на одне коліно. Ролики зрадницьки роз'їхалися. Пристрій Мисливців створював вакуумний купол, який блокував її зв'язок зі стихією і витягував ефір.

— Брати її живою, — кивнув старший своїм помічникам. — Нам потрібні її крила. Без пошкоджень.

Двоє поплічників рушили до неї, дістаючи з кишень металеві сітки, які світилися такими ж блокуючими рунами.

Поліна важко дихала, відчуваючи, як магія витікає з неї крапля за краплею. Вона стиснула зуби. «Ну вже ні. Я не для того пережила цей магічний пубертат, щоб мене пустили на батарейки якісь браконьєри».

Вона акумулювала залишки своєї сили — не з навколишнього повітря, а зсередини, зі своєї самої суті. Коли перший Мисливець простягнув до неї руку, Поліна різко підняла голову. Її бурштинові очі спалахнули білим світлом. і зденялась буря пречому вилика облока затягло і горе месливців закинуло на дерева живих З її долонь зірвався не просто розряд. Це був справжній, первозданний вибух чистої, нестримної стихії, який спав у ній усі ці сто вісімнадцять років.

Вакуумний купол Мисливців розлетівся на друзки з оглушливим дзвоном, ніби хтось розбив гігантську скляну банку. Тієї ж миті небо над алеєю ВДНГ, ще секунду тому ясне і сонячне, різко потемніло. Важкі, свинцеві хмари затягнули простір із неприродною швидкістю, закручуючись у вирви просто над головою Поліни.

Повітря затріщало від напруги. Вітер, який ще мить тому був мертвим, повернувся з люттю урагану. Він підхопив дівчину, м’яко ставлячи її на ноги, і водночас вдарив по Мисливцях, як гігантський невидимий кувалда.

Троє чоловіків, які ще секунду тому вважали себе господарями ситуації, навіть не встигли крикнути. Потужний смерч підхопив їх, відірвав від асфальту і, закрутивши в повітрі разом із їхніми ж металевими сітками, з силою жбурнув у густі крони старих каштанів та дубів, що росли вздовж алеї.

Пролунав тріск гілок, глухі удари і приглушені стогони. Прилад із рунами випав із рук старшого Мисливця і розлетівся на шматки об асфальт, остаточно знімаючи будь-яке блокування.

Буря стихла так само раптово, як і почалася. Хмари почали розходитися, пропускаючи сонячне проміння.

Поліна важко осіла прямо на асфальт, намагаючись віддихатися. Вона витратила колосальну кількість внутрішнього ефіру. Її невидимі крила за спиною тремтіли і злегка іскрили, як дроти під напругою, але біль минув. Вона була живою. А її вороги...

Вона підняла голову. Троє грізних браконьєрів тепер нагадували безглузді ялинкові прикраси. Вони висіли на висоті кількох метрів, заплутавшись у товстих гілках та власних ловчих сітках. Усі троє були живі, але міцно застрягли і лише безпорадно кректали, намагаючись не впасти