Хто тут справжній хижак?

Після занять Поліна не поспішала додому. Вона неспішно крокувала осінніми вулицями Києва, прокручуючи в голові їхню останню розмову. Цей Орест Романович був надто самовпевненим, але його реакція на пухнасту кульку не давала їй спокою. Якщо він справді з родини котячих, то це багато що пояснювало б: і його безшумну грацію, і цей гіпнотичний, хижий погляд, яким він так майстерно промацував аудиторію. Проходячи повз зоомагазин, дівчина не втрималася. Дзвіночок на дверях весело теленькнув, і вже за п'ять хвилин вона вийшла звідти з маленькою лазерною указкою в кишені куртки. Суто для наукового експерименту, звісно ж. Її місія з пошуку пари вимагала ретельного вивчення всіх кандидатів, а цей «екземпляр» був напрочуд перспективним.

Тим часом Орест зачинився у своєму новому кабінеті на кафедрі. Він жбурнув портфель на шкіряний диван і важко опустився в крісло, потираючи скроні. Його внутрішній вовк досі неспокійно метався, наче його замкнули в тісній клітці. Ця Ковальова... Від неї тхнуло небезпекою, вітром і стародавньою магією, яка змушувала його інстинкти волати про обережність. Але найбільше альфу дратувало те, як вона на нього дивилася. Без страху. Без належної поваги до хижака її рівня. Відкривши ноутбук, він швидко зайшов у базу даних університету і знайшов її справу. Звичайна студентка, ідеальні документи, нічого підозрілого. Надто ідеальні. Орест відкинувся на спинку крісла, склавши руки на грудях. Ніхто в Києві не міг приховати таку потужну ауру від його носа. Хто б не була ця дівчина, вона вміло маскувалася під звичайну людину.

Наступного дня їхні шляхи знову перетнулися, цього разу в тиші університетської бібліотеки. Поліна сиділа за дальнім столом біля вікна, обклавшись товстими фоліантами з історії стародавнього світу, коли відчула вже знайоме наближення гарячої енергетики. Вона не підняла очей, але кулон на її шиї миттєво відреагував відчутним холодом. Орест Романович пройшов між стелажами, ніби випадково опинившись саме в цьому крилі. Він зупинився біля сусідньої полиці, вдаючи, що уважно розглядає корінці старих енциклопедій, хоча насправді ловив кожен рух дівчини. Поліна непомітно опустила руку в кишеню, намацуючи прохолодний метал указки. Це був ідеальний момент для перевірки її теорії.

Вона акуратно натиснула на кнопку, сховавши руку під столом, і яскрава червона крапка затанцювала прямо на дерев'яній полиці, до якої щойно потягнувся викладач. Рука Ореста завмерла в повітрі. Поліна затамувала подих, спостерігаючи, як червоний вогник нахабно стрибає по палітурках, опускається нижче і завмирає прямо біля його пальців. Вовк усередині Ореста обурено і глухо заричав — це було вже відверте знущання! Він повільно, дуже повільно повернув голову до студентки. Його очі на мить повністю залило розплавленим золотом, і цього разу Поліна побачила це абсолютно чітко. Це був погляд не грайливого великого кота, а розлюченого, небезпечного і дуже могутнього звіра, який готується до стрибка.

— Студентко Ковальова, — його голос пролунав настільки тихо і низько, що здавався вібрацією в самому повітрі, але від цього звуку по спині дівчини пробіг справжній мороз. Він наблизився до її столу, спираючись на нього обома руками і нависаючи над нею. — Я бачу, ви вирішили перевірити мою витримку на міцність. Але мушу вас розчарувати: я не граюся з лазерами. І вам не раджу. Бо хижаки, які не піддаються дресируванню, можуть випадково відкусити ту руку, яка світить їм в очі.

Поліна зглотнула, відчуваючи, як магія вітру навколо неї мимовільно закручується в ледь помітні вихори, ворушачи сторінки відкритих книг. Її серце забилося як шалене, але не від страху, а від раптового усвідомлення: вона фатально помилилася з породою. Цей густий запах лісу, ця неприборкана, важка, домінуюча аура і золоті очі... Перед нею стояв справжній, чистокровний альфа-вовк. І вона щойно намагалася змусити його бігати за червоною крапкою, мов дурненьке кошеня. Замість того щоб злякатися або зніяковіти, дівчина раптом широко і абсолютно щиро усміхнулася йому у відповідь. Що ж, гра ставала набагато небезпечнішою, а отже — у тисячу разів цікавішою, і цей вовк ідеально підходив на роль того, кого вона шукала століттями.

«Дім Зграї» зовсім не нагадував похмуру печеру чи закинутий ангар на околиці міста, як часто описують у дешевих фентезійних романах. Це був розкішний, відреставрований триповерховий маєток на Печерську, надійно прихований від зайвих очей за високим парканом із кованого металу та густими кронами вікових дубів. Саме сюди Орест приїхав після того злощасного інциденту в бібліотеці, відчуваючи, що його внутрішній звір вимагає негайного перепочинку.

Коли масивні дубові двері зачинилися за його спиною, відрізаючи шум столичних вулиць, Орест нарешті дозволив собі глибоко вдихнути. У просторому холі, оздобленому темним деревом і натуральним каменем, пахло домівкою — заспокійливою сумішшю кави, теплої хвої та ледь вловними ароматами членів його зграї. Назустріч йому з вітальні вийшов Макс, його бета і за сумісництвом права рука, тримаючи планшет. Побачивши напружене обличчя альфи й те, як ледь помітно пульсують жоваки на його вилицях, Макс здивовано підняв брову, але промовчав. Орест лише коротко кивнув, мовчки скинув пальто, віддав його підійшовшій хатній робітниці й попрямував широкими сходами до свого кабінету на другому поверсі. Йому критично необхідно було побути на самоті.

Сівши за масивний робочий стіл, альфа відкинувся на спинку крісла і жорстко потер перенісся. Його вовк усе ще метався на межі свідомості, обурений до глибини душі тим, що якась дівчисько посміла світити йому в очі лазером, та ще й дивитися при цьому з такою безмежною, нахабною радістю. Але людська частина Ореста чудово розуміла: справа була не лише в указці. Справа була в тому, що поруч із нею його бездоганний самоконтроль давав тріщину. Він різко потягнувся до телефону і набрав номер головного безпековика зграї. Завдання пролунало сухо і безапеляційно: підняти всі негласні канали, звернутися до тіньових архівів магічного нагляду Києва і з'ясувати абсолютно все про першокурсницю Поліну Ковальову. Якщо вона справді древня вітряна сутність, як уперто підказував йому нюх, її поява на його лекціях — це не просто збіг обставин.