Зустріч зі страхом

Ранок у селі - це схід Сонця, запах пиріжків та голоси сусідів. Я доїдала пиріжок з вишнею . Цей рік зима буде доволі тепла, як на мене. Куди не глянь - бруд . Сніг, напевно, забув про існування нашого села. 

Одягнулась у светрик та курточку . Також шапку( адже бабуся не дозволить без неї) . 

-Я на роботу!- гукнула .

З кухні вибігла заклопотана бабуся . 

-Вони то сваряться, то миряться ! Сказали, щоб я їм торт на річницю приготувала . Це жах! 

Вона мала на увазі наших сусідів Симиренків. Дружина і чоловік доволі часто сварились , але це завжди закінчувалось тортом від моєї бабці. Така в них любов.

-Хай щастить!- вигукнула я і збиралася йти. 

Бабуся зупинила мене . Махнула рукою, щоб я підійшла . Вона дістала стару шухляду . З неї витягла якийсь кулон . Він був рожевий , аж вирви око. 

-Це усе , що було в тебе того дня ... ,- це сталось дев'ять років тому ( мені було сім) . Я прибігла уся брудна , з гілочками у волоссі , до моєї несправжньої бабусі . Більше нічого не пам'ятаю . Чому тікала? Від кого? Ці питання кружляли у голові, не даючи відповідей. Тоді бабця жила сама . Вона вимила мене , зачіску зробила , перевдягла . А згодом вдочерила. 

Я узяла кулон та почепила на шию . Одягла сонцезахисні окуляри та пішла на роботу. Там був великий завал! Моє біленьке волоссячко стало сірим . Я працювала у магазині . Розставляла продукти , вивантажувала харчі та прибирала . Це доволі складно, але гроші непогані . 

Узявши коробку , пішла на подвір'я . Біля магазину стояв широкоплечий хлопець з чорним волоссям. На диво, у нього були червоні очі . Може, лінзи? До нього підбіг півень Гриця , і почав клювати темні кеди .  Хлопцю це не сподобалось . Він відкинув півника ногою . Той не здавався . Знов підійшов та старанніше почав клювати. У невідомого загорілось волосся . Очі спалахнули вогниками , і він загарчав на птицю. 

Я налякалася, що той горить . Тому, узявши відро, побігла до нього . 

-Стій! Стій, стій!!!- закричав хлопчик .

Через хвилину його , красиво причесане волосся , звисало в різні боки . Він ще більше розізлився . 

-Що ти собі дозволяєш?!- загорлав голос .

-Але ж ... 

-Ах ти ! Ще зустрінемось ,- махнувши рукою , пішов . На землі зосталися сліди від води . 

І що я зробила не так? Він ж горів .... 

Це був тільки початок моїх дивних пригод . 

Я проходила повз своїх друзів : Олесю , Толика та Алекса . Вони щось обговорювали . Толик,  помітивши мене , продовжив розповідь: 

-В старому будинку ніхто не живе . Кажуть , там водяться привиди . Ходять легенди і про перевертнів , яких бачили недавно . В одного з них горять очі червоним пламенем , а з рота стирчать ікла . 

-Щось ти не туди зайшов!- вигукнув Алекс , мій друг дитинства.- Це вже розповідь про Дракулу ! 

Інші засміялись . Хлопець обурено поглянув на мене . 

-А , може, Тодам тоді і перевірить ? - спитав Толик .

Олеся натягнула окуляри на носа . 

-А й справді! Тоді , докажи , що привиди не існують ,- так мене називали лише близькі люди ( друзі включно) . 

Я прикусила губу . Чомусь ця ідея здавалась поганою . Я , звісно, не вірю в усяку містику , але йти в старий будинок - безглуздо ! Якщо там будуть люди ? Безхатьки, чи наркомани ? Я точно тоді впаду зі страху . А через тиждень усе село знатиме мене , як боягузку. 

-Це тупа ідея ,- озвався Алекс . Дякую , що ти у мене є ! 

-То ти боїшся за Тоді ? Ех , а я думав , що наша дівчинка нічого не боїться ... 

*******

Не люблю , коли мене вважають слабшою . Так, я погодилась ... Парі - це моя слабкість ! Будь ласка, хтось стукніть мене наступного разу , коли погоджуся на таке . Будинок здавався доволі пристойним : темні шпалери , килим на підлозі , дорогий диван ... Усе це не було схоже на фільм жахів . Та це мені на користь ! От Толик буде злий , коли розкажу, що це усе плітки . 

Почувся дивний голос . Я прислухалася . 

-Вона десь поряд . Я відчуваю її . 

-Тоді швидше покінчимо з цим . 

Далі стихло . Ой ! На мене налетіла сова з темними очима . Схоже , ця пташка не очікувала зустріти дівчинку з яскраво - білим волоссям . 

-Пробач!- почула голос . 

Стоп ! Це що та пташка сказала ? Чи у мене галюни почались ? 

Сова знов підлетіла , але встала на підлогу . Її тіло почало змінюватись . Що за дива ?! Перевертні , чи що ?! За хвилину переді мною стояла дівчина - підліток у вишуканому вбранні 19 століття. Це ще більше налякало , а тому побігла до дверей . 

Чорний вогняний вовк став на моєму шляху . Його очі палали , а хутро нагадувало червоні іскри , що лишились після пожежі. Потроху і він перетворився на людину . Молодий хлопець, якого облила водою вранці , в капелюсі та плащі . 

Від страху я закричала . Позаду мене з'явилася ще одна дівчина . Її одяг нагадував японське традиційне вбрання. Волосся заплетене у чудернацьку зачіску. Дівчина хотіла заспокоїти , але я ще більше налякалась . 

-Стій ! Заспокойся ...,- потроху підходив хлопець,- ми тебе не образимо . 

Чомусь , повірила . По правді, вони не виглядали страшними . Хоча , хлопак мав суворий вигляд . Я йому не дуже хотіла довіряти . Якась пихата морда . 

-Короче , ти особлива . Маєш другу подобу , вмієш управляти стихією та інше . Знаю , дуже рада , але давай вже швидше збирай речі і ми вирушимо ,- продовжив невідомий . 

-Шедоу ! Нам вперше в житті дали таку можливість , а ти ! - звернулася дівчинка-сова до свого дружка . 

Шедоу ? Тобто , тінь ? Таке дивне ім'я . Хоча , чого це мене тільки воно дивує ? Тут усе ненормально ! 

-Я Віра Савчик ,- сказала та ж дівчина ,- Це Леся Вітерець ,- я посміхнулася . Було легко зрозуміти її стихію .- А цей хлопак має ім'я Шедоу Клеменс . 

Я кивнула . Почала потроху звикати тому факту , що спілкуюсь зі звірями - людьми . Далі мені розповіли про якусь академію Шерон . В ній ( як я зрозуміла ) навчаються супергерої . Шедоу єхидно посміхнувся і я подумала , що вони щось приховують .