Глава 2. На орбіті. Два тижні по тому

— Гей, друзі, погляньте, що в мене є! — Анна крутила в руці невеликий тюбик із написом «Молочний мус», повільно погойдуючись у невагомості й відверто насолоджуючись цим станом. — Це ж справжня смакота!

Вона стиснула жестяну упаковку — і з отвору змійкою виповзла кремоподібна маса, неквапливо здійнявшись угору. Анна витягнулася на весь зріст, намагаючись зловити її ротом, але не втрималася: перекинулася й зачепилася за крісло Марка. Їй подобалося це відчуття - без опори і тиску, без низу й верху, відчуття цієї неймовірної легкості і повної свободи руху! Марк весело усміхався, спостерігаючи за нею.

— Супер! Дай і мені спробувати. Що це там у тебе? — він спритно вихопив у Анни «Молочний мус» і вирішив подражнити її - видавив кумедну плямку та спробував проковтнути її цілком, але з першої спроби не вийшло.

Анна розсміялася від душі. Поки Марк безладно крутився з боку в бік, намагючись наздогнати  залишки молочної маси, із кишені його комбінезона випала маленька фотокартка — знімок, зроблений перед самим вильотом. На ньому - Алек, Марк, Анна й Жак - стояли, обійнявшись за плечі, усміхнені й безтурботні. Анна помітила фото й нахилилася, щоб підняти його, але легенько вдарилася головою об панель керування — і знову зайшлася сміхом.

Їхню забаву перервав суворий голос Алека:

— А може вже досить, розважатися? Ми щойно вийшли на орбіту. За кілька годин — стикування зі станцією. Сподіваюся, всі пам’ятають, навіщо ми тут? Веселощі — потім, коли зробимо свою роботу.

— Та годі вже… Звісно, пам’ятаємо. Забув, що поряд з тобою професіонали? Найкращі! От зануда…, — буркнув у відповідь Марк.

Він швиденько закрутив тюбик із мусом та поклав його на місце. Анна теж миттю зайняла свою позицію у кріслі й повністю зосередилася на приладах.

— Я покладаюся на вас, — сказав Алек.

Він сам ледь стримував усмішку, але погляд його при цьому залишався серйозним. Уся увага була прикута до монітору на панелі управління.

Це була вже не перша експедиція Алека, пов’язана з ремонтними роботами, але цього разу він почувався трохи напруженим — і не лише тому, що с самого початку все йшло не за планом. Командування з Центру управління польотами постійно пришвидшували темп підготовки до місії, обмежували у часі, виділили п’ять тижнів на ремонт — термін відверто замалий для такого обсягу роботи. Головним помічником Алека призначили майже невідомого йому французького астронавта Жака. І взагалі, все якось йшло шкереберть. А ще, перед ними стояла задача - відновити функціональність наукового блоку станції. Звісно, ніхто не міг передбачити скільки часу на це знадобиться, все могло затягнутися і надовше, ніж на п’ять тижнів.

Наразі їх маленький «Пегас» рухався зі швидкістю 8 км/с і зовсім скоро мав наблизитися до станції. Як командиру експедиції, Алеку необхідно було контролювати все та ретельно підготуватися до процесу стикування. Ситуацію ускладнював той факт, що об'єкт був неконтрольованим. Станція SOURCE-1 поступово втрачала висоту, а виконати корекцію її орбіти через відсутність зв'язку було неможливо. Всі учасники експедиції розуміли, наскільки це важливе, відповідальне і складне завдання, що вимагає великих зусиль від кожного з них. Саме тому Алеку було складно розслабитися, тому він намагався все тримати під контролем. Точність в цьому процесі була надзвичайно важлива — навіть невеликий імпульс міг спричинити відштовхування. Та команда не втрачала почуття гумору, навіть в таких обставинах, і це, як би там не було, допомагало розрядити обстановку.

За попередніми даними, які вдалося встановити, на SOURCE-1 вийшли з ладу акумулятори, що забезпечують її енергією. Тому, одразу після прибуття на місце призначення, астронавти запланували одразу підключити нові сонячні батареї, перетягнути все обладнання на станцію, полагодити зламані акумулятори, потім нарешті, можна буде трохи перепочити та облаштуватися на новому місці. Такий був план на найближчий час.

Всі приготувалися на довготривалу роботу.