Розділ 6

- Вибачте, що я так вчинила... Мені так незручно перед Вами..., - певно хвилин двадцять ми їхали в гробовій тиші. Лариса Анатоліївна усвідомлювала, що мені наразі не до розмов, тож просто вела машину й не втручалася в мій особистий простір. В той самий час, як я не розуміла, як тепер виправдовуватися перед батьками. На чорта приперся Свят. Та і взагалі - що це було? До чого весь цей цирк влаштував... колишній? Адже по факту він мені тепер колишній. Як і ще один колишній...

- Стасю, по-перше, я б просила тебе звертатися до мене на "ти". Розумію, що я старше від тебе, ледве не годжуся тобі в матері, але якщо тобі не важко, то, будь ласка, звертайся до мене на "ти". Робота в дитячому будинку це не робота, а більше призвання, а ти будеш практично моєю правою рукою. А я б хотіла добре відчувати свою праву руку та знати, що я з нею на "ти". Домовилися?

- Так, добре, домовилися, - Лара привела гарну аналогію стосовно правої руки, дуже вдалу, тож я була з нею повністю згідна. Та і плюс якщо жінка просить про таку маленьку послугу, то я точно не можу відмовити. Вона та, хто протягує мені руку допомоги у важкий момент, і навіть ситуація біля під'їзду батьків добре тому підтвердження. Лариса Анатолівна довірилася мені, не пішла знайомитися з моїм татом та мамою, повірила на слово, що не варто наразі цього робити. Вже за це варто бути їй вдячною.

- Супер, - в цієї жінки дуже добре серце, дуже щире, це відразу видно по усмішці, яка виникає на пару секунд на її обличчі, коли вона обертається в мою сторону, - ти розповіси мені, що сталося? Той хлопець, той, що з букетом стояв біля твоїх батьків, це той Тео? 

- Ні, то не Тео, - я буквально пару секунд думаю над тим, чи варто жінку посвячувати у своє особисте життя, але відповідь практично лежить на поверхні, - це Свят. Я мала з ним відносини. Відносини, які у мене були після Тео.

- А тут цілий любовний трикутник вимальовується.

Мені здається, чи насправді у Лари в цю мить якось обличчя ніби знітилося. Начебто вона хотіла промовити ці слова жартома, підняти градус атмосфери в автомобілі, а вийшло так, що жінка сама втрапила в замасковане емоційне провалля.

- На жаль, так, - тиша гнітила в цю мить, і таке враження, що не тільки мене, бо Лариса Анатоліївна після нічого більше не промовила. Зловила якусь хвилю смутку.

- А кохаєш ти кого? Свята? Чи Тео?

Чи то можливо жіночка так довго наважувалася поставити мені дане питання, адже воно було доволі таки провокативне, а якщо ще й врахувати, що ми знайомі з нею всього нічого, то не зрозуміло, як би я відреагувала. Але питання дуже точне і дуже важливе. Прямо, так сказати, в яблучко.

- Не знаю, чесно, не знаю..., - Лара потрапила точно в яблучко цим питанням, бо я попросту сама не знала відповідь на дане питання. Я заплуталася. Повністю втратилася в просторі. В просторі. В почуттях. В житті.

- Я так розумію, то цього Свята ти, скоріш за все, не любиш? Чи я помиляюся?
Навряд чи ти б тікала так стрімко від того, кого кохаєш. Тим паче з таким шикарним презентом у вигляді величезного букета квітів.

- Ну... скоріш за все, так, - я думала, що кохаю Свята. До того моменту, поки він не запропонував цей чортовий обмін. До тієї миті, поки він не розкрив своє справжнє обличчя. До того, поки він все не зламав. - Навіть скоріше так - до Свята я не відчуваю того, що відчуваю до Тео. Так буде вірніше сказати.

Адже якщо взяти чисто емоції, то поряд з Тео ці емоції вибухали, іскрилися, деколи коротили й робили потужний та величезний бабах. Але вони були. Емоції присутні, коли ми з Тео були разом. Також вони були, коли розпочалося це все з обміном. Вони були. Зі Святом ці емоції якщо і були присутні, то дуже і дуже слабенькі. Явно меркли на фоні того, що у мене було з Тео... Навіть порівнювати важко.

- Я не просто так вирішила посвятити своє життя дітям, - жінка різко змінила тему. Настільки різко, що я не встигла повністю загрузнути в депресію та пустити сльози. Вони ось-ось мали з'явитися, депресія була не за горами, але Лара вкотре демонструвала, що вона дуже і дуже розумна жінка. Вміє розвернути ситуацію, коли це кров з носа варто зробити, - я вирішила віддати всю любов, все тепло, все добре, що у мене є, дітлахам, які були позбавлені всіх цих емоцій. 

- Вибачте... вибач, що можливо лізу не у свою справу, але... 

- Так, Стасю, я знаю, про що ти хочеш запитати. Я це відчуваю, - жінка посміхнулася мені, але ця усмішка наразі вже не несла в собі щось оптимістичне, в цій усмішці явно простежувався сум та певний навіть відчай, - через кохання я вступила на цей шлях. Через кохання посвятила своє життя дітям. Точніше через нерозділене кохання.

- Ти кохала, а тебе ні? - Знаю, що звучить дещо грубо, сто відсотків неприємно для Лари, але якщо ми вже залізли в такі нетрі, то варто з них шукати вихід, а не задкувати назад. Якщо жінка вирішила все життя посвятити дітям, якщо вона прямо кажучи забиває на себе, на свої бажання та віддала всю себе малим, то в минулому їй мали зробити боляче. Дуже боляче. Навіть страшно уявити наскільки боляче.

- Гірше, він зрадив мені з іншою. Найдорожча для мене людина зрадила мені з  іншою найдорожчою для мене людиною.

Видно по Ларі, що вона вже дещо пропрацювала цю проблему, злегка змогла відпустити минуле, бо хоч на обличчі й читається смуток, але жінка тримається і тримається гідно. Натомість у мене на голові волосся стає дибки. Ситуація схожа зі мною...

- З твоєю подругою? - Роблю припущення, і думаю воно має велику ймовірність стати правдою. А якщо це так, то це неймовірний збіг. Ця жінка може зрозуміти мене як ніхто інша. Лариса Анатоліївна усвідомить, наскільки мені кепсько на душі та серці. Хоч Тео і не зраджував мені по факту...

- Ні, куди гірше, куди болючіше, - та куди гірше? Куди болючіше? Саме це хочеться викрикнути, бо не розумію, що може бути гірше того, як коханий зраджує з твоєю подругою. Але, Лара змогла вибити у мене повітря з легень. Змогла повернути мене в шок. - З моєю рідною сестрою...