Вступ

Спільні таємниці зближують людей значно сильніше, ніж кохання чи дружба.

Дозволь комусь дізнатися про тебе найстрашнішу правду.

І просто спостерігай.

​Вісім років тому

​

Десятирічний хлопчик у чорному спортивному костюмі нерухомо сидів на пластиковому стільці в коридорі відділення невідкладної допомоги.

​Світло-русяве волосся безладно спадало на чоло. Сірі очі застигли на білій кахельній підлозі, а долоні були стиснуті настільки міцно, що шкіра на кісточках аж побіліла.

​Його тіло дрібно тремтіло.

​Повз нього поспіхом проходили лікарі, гуркотіли колеса каталок, а писк медичних моніторів зливався з гулом чужих голосів. Але він не чув нічого.

​— Більше ніхто й ніколи не завдасть тобі болю, Дані, — вимовив він ледь чутно, ніби даючи непорушну клятву. — Обіцяю.

​Повільний вдих. Такий самий повільний видих.

​Потилиця торкнулася холодного бетонного патьоку стіни. Хлопчик заплющив очі.

​У той самий час, на іншому кінці міста, інша дитина вимовляла слова, яким судилося назавжди змінити хід подій.

​Йому було дев'ять. Він стояв у проході дитячої кімнати, нервово мнучи в пальцях край футболки. На ліжку навпроти сидів хлопчик на рік старший.

​— Я хочу не просто називати тебе братом... — дитячий голос на мить зривався, але він наполегливо продовжив: — Я хочу бути тобі братом.

​Старший підняв погляд і уважно подивився на нього. У його блакитних очах майнула ледь помітна, майже доросла усмішка.

​— Ти завжди отримуєш те, чого хочеш, Лендоне?

​— Так.

​Коротка пауза наче розтягнулася на хвилину.

​— Добре. Тоді відтепер у тебе є старший брат, принце.

У той вечір двоє хлопчиків дали дві різні обіцянки.

І жоден із них навіть не здогадувався, яку ціну одного дня доведеться за них заплатити.