Розділ 5

Велика зал-конференція стояла у тиші. Ніхто не міг вимовити ні слова. Кожен був у роздумах.

- Ви впевнені, що документи не підробка? - поставила під сумнів Ксеня.

- Повністю, пані Ксеню, - підтвердив адвокат.

- Як таке може бути? - зірвався Дем'ян. - Хтось знав про цей шлюб?

- Думаю, це варто питати в Ксені, - Мирослава зневажливо звела брови.

- Дядько Стефан одружився без нашого відома і все одно я винна?

- Не корч із себе наївну кралю. Ти отримала відсоток в компанії завдяки Дем'янові, а потім завдяки Стефану. Хтозна, може, ця жінка у кабінеті покійного, твоя партнерка, з якою ви збираєтеся забрати всю компанію собі.

- Я навіть не буду відповідати на цю маячню, - скривилася Ксеня.

- Мирославо, ми зібралися тут не для того, щоб сваритися. А для того, щоб знайти рішення, - гаркнув Дем'ян.

- Єдиний вихід, пане, це прийняти пані Олексу, - мовив чоловік з вусами, один з адвокатів, - або вести своє слідство про цей шлюб, адже по документах все чисто.

Ксеня та Дем'ян перезирнулися. Та щойно його очі опинилися на ній, їй стало ніяково, згадавши ранішній поцілунок. Він здається це зрозумів, бо усміхнувся кутиком губ.

-Що вдіємо, тоді треба піти привітати нову акціонерку, - Дем’ян швидко піднявся з крісла, його рука ковзнула по руці жінки, яку він постійно бажав. Цей рух вона добре знала - він хотів поговорити. Її очі коліру кави глянули на нього. За мить вона обвела всіх присутніх поглядом, намагаючись зрозуміти чи ще хтось помітив цей дотик, крім неї. Проте усі були занадто стурбовані, щоб побачити цю промовисту ісрку між ними. Дем’ян пропустив її першою, а потім зачинив двері. Щойно вони опинилися наодинці в коридорі, він спохмурнів:

-Ксеню, розкажи мені усе, що ви приховували з Стефаном.

-Це було лише між мною і ним. Не вважаю, що повинна це виголошувати, - відмовилася та.

-Тобто ти мені не допоможеш з’ясувати звідки з’явилася ця Олекса? - у його голосі відчуваються розчарування та обурення.

-Ти справді будеш вести своє приватне слідство? - шепоче жінка, оглядаючись навколо.

-Я не люблю втрачати контроль. Хіба тобі не здається дивним, що її не було на похороні.

-Ні, не дивує, - пирхає та, - пані Олекса явно хотіла спричинити хаос, з’явившись саме у офісі, заявляючи свої права.

-Ти розкажеш мені, що знаєш? - перепитався чоловік.

-Добре, - здалася жінка, - пройдемо у твій кабінет?

Вони зустрічаються поглядами, і він усміхається, а в його очах грають вогники:

-Не думаю, що це хороша ідея розмовляти про це в офісі. Може повечеряємо десь?

-Що? - її вираз приховує здивування.

-У твому улюбленому ресторані о сьомій?

Двері відкриваються, і нагоризонті з’являється Мирослава.

-Про що воркуєте? Спокушаєш мого чоловіка... знову? - говорить вона, повна зневаги.

Ніздрі Дем’яна роздулися, а з очей вилітали іскри. “Невже ти кожен раз будеш мені нагадувати, яку я помилку зробив, одружившись з тобою”, - подумки звернувся він до Мирослави.

-Пані Ксеню, - звернувся лагідний голос. Ксеня одразу впізнала поліцейського, який брав у неї свідчення, - чи приділите ви мені хвилинку вашого часу?

-Із задоволення, - відповіла та, оглянувши подружжя.

Мирославо, - схопивши за руку, він затягнув її у кабінет.

- Що за грубощі? Я твоя дружина, не смій забувати про це.

- Ти і не даєш мені цього забути, - гаркнув той, - я попереджаю тебе востаннє - не чіпляйся до Ксені.

- А ти колись питався як твоїй дружині важко бачити цю жінку тут? Ні, бо твоїм першим пріоритетом була завжди вона. Проте тебе кохаю саме я, а не вона. Поки ти за неї так переживаєш, ця красуня скаче в ліжка інших чоловіків.

- Ти зі мною у кохання не грайся, - рвучко кинув її на диван, - можеш розказувати казочки кому хочеш, але не мені. У тебе інші наміри, і вони дуже далекі від сердечних.

Вона важко ковтнула. Її обличчя розбагрянилося усіма емоціями.

"Він знає про вбивство"

- Тож я питаю тебе: які у тебе мотиви? - прогарчав чоловік.

- Мої мотиви - наша сім'я, - струсивши голову, щоб відігнати негативні думки, Мирослава старалася сховати тремтіння, - якщо Ксеня переконує тебе у іншому, то обговорюй це з нею, а не смій кидати мені такі звинувачення, - її рука сперлася на диван, щоб піднятися, проте Дем'ян зупинив її, обвівши зап'ястя жінки сильними пальцями.

- Якщо б на першому місці у тебе була сім'я, ти б не крала гроші з моєї другої фірми, - зневажливо кинув той, - тому не розказуй мені про свої благородні наміри.

Її очі розширилися, налякавшись, вона захотіла якнайшвидше покинути кабінет.

- Коли наступного разу захочеш витягнути гроші з мого гаманця, прийди до мене і одразу роздягайся. Тоді у мене хоч будуть підставити дати тобі гроші. - Дем'ян холодними кроками підійшов до неї. - Будеш хоч знати, що ти їх заробила, а не вкрала. Дружиною ти і так не стала, а от роль повії тобі підходить.

Її рука піднялася у повітря, що ударити чоловіками. Проте той міцно схопив її за лікоть та притиснув жінку до дверей. Його очі були чорні, як вугілля. Він важко дихав. Мирослава ніколи не бачила його таким. Її рука нила від пронизливого болю. Його пальці як гострий метал врізалися у її шкіру.

- Я тебе попередив. Відтепер Марко та Ксеня - недоторкані люди у твоєму житті.

*Від лиця Тіни

Кімната тиснула на мене. Тому я вийшла на балкон. Проте мені це не допомогло. Бо на мене тиснули не ці кляті стіни, будинок... до мене старалася докричатися совість. Я досі відчуваю запах крові на своїх руках. Я не мала на меті вбити його, це була випадковість. У всьому винен він... це він довів мене до такого стану.

Я стояла перед прірвою.... знала, що ця безодня неодмінно затягне мене, але мамина рука тримала мене. Так, саме тримала, а не рятувала.
Я боялася, що про те, що я накоїла хтось дізнається. Бо якщо це станеться, мама і тато відмовляться від мене, адже я зіпсую їхню репутацію. Мене посадять і навіть ніхто мене не навідуватиме. Ні. Я не можу сісти у тюрму. Ніколи.
Маленькі сніжинки почали обрамлювати її голову. Наближався грудень, і надворі ставало холодніше. "От би замерзнути тут і про все забути", - майнуло у її голові.