Розділ 4

- Я просив тебе особисто привезти Ксеню, - жорстко мовив Дем'ян.

- Пане Дем'яне, я нічого не міг вдіяти. Ви знаєте, яка пані Ксеня вперта. Але я їхав за таксі, щоб у разі чогось втрутитися, - відповів охоронець.

- Андрію, не спускай з неї очей. Якщо тепер хоча б волосинка впаде з її голови, я з тебе спитаю. Оберігай її, - Дем'ян кинув погляд на вікно, у якому виднілася ніжна постать жінки. Ксеня говорила з садівником. Вона хотіла детальніше дізнатися про смерть Стефана. Раптом на горизонті з'явилися Мирослава та Тіна. Перша накрила дочку своїм шаликом. Очі Тіни були запухлі. Видно, дорогою додому Тіна плакала.

- Тіно, усе гаразд? - підійшла Ксеня та поклала свою руку на її плече.

Та несміливо помахала головою, навіть не глянувши у її бік.

- Не чіпай її! Що тобі до моєї дочки?

- Не кричи, подумай про стан Тіни.

- Я сама впораюся і з Тіною, і з Дем'яном - своїм чоловіком. Тобі не має за що переживати і на що надіятися.

Ксеня хотіла щось сказати, але глянувши на дівчину, замовкла.

- Мамо! - підійшов Марко, - усе добре?

- Так, милий.

- Тіно, квіточко моя, ходімо в кімнату, - хлопчина наставив руку, щоб сестра сперлася.

- Дякую, синку, - відповіла Мирослава.

Хлопець на мить зупинився: до того Мирослава ніколи його так не називала. Він глянув на маму. По її виразу обличчю не можна було точно оприділити, яка у неї емоція. Але він відчув цю злість якимсь шостим чуттям. Марко не хотів залишати Ксеню, проте сестра була зараз в пріоритеті. Щойно син з Тіною зникли за стінами особняка, Ксеня наблизилася до Мирослави:

- У мого сина є мама. І це я. Не смій його називати сином.

- Знаєш, ти б краще сина гляділа, ніж по чужих чоловіках ходила. Але дякувати Богу у Марка є я, з якою він по-справжньому може відчути материнську любов. А то як мати ти не реалізувалася.

Очі Ксені потемніли. Вона взяла жінку за лікоть та стиснула його. Мирослава аж скрикнула, проте та не пускала.

- Пусти мене! Що ти собі дозволяєш? У чиєму будинку і на кого ти нападаєш?

- Я скину тобі цей будинок на голову, якщо ти наблизишся до мого сина!

Раптом руку Ксені охопили чоловічі пальці.

- Ксеню, відпусти її, - не зводячи очей з неї, промовив Дем'ян.

Вона глянула на нього ненависним поглядом. Потім промовила до Мирослави:

- Я попередила тебе востаннє.

Мов буревій, вона піднімалася по сходах. Жінка хотіла піти до сина. За нею ступала сильна нога чоловіка. Уже на другому поверсі він схопив її та притиснув до стіни.

- Ксеню, що ти робиш? - гарячий подих обпік її шкіру.

- Віддай мені сина, Дем'яне!

Його очі глибоко вдивлялися у жінку, намаючись збагнути її переживання.

- Я вже казав, що не пристану на це прохання.

- Це не прохання. Я вимагаю!

- Що тебе так обурило? - його голос зм'як.

- Я не дозволю твоїй жінці вибудовувати з моїм сином материнські відносини. У нього є мама... - її голос був схвильований та ревнивий.

- І вона у нього завжди буде одна, - перервав чоловік. - Ти ж знаєш, що Мирослава так каже, щоб лише позлити тебе. Я запевняю тебе: вони спілкуються виключно, як родичі, і не більше.

- Приструни свою жінку. Я не хочу слухати про ваше щасливе життя у трьох.

- Тебе зачіпають лише розмови про Марка, - він наблизився, його чорні очі загоралися ще дужче і дужче, - чи про наш з Мирославою шлюб теж?

Жінка пирхнула, відвівши очі на кілька секунд на сходи, проте потім одразу глянула на Дем'яна, та наблизившись промовила:

- З чого б мене хвилював ваш шлюб? Це швидше тебе хвилює з ким я, та хто мене торкається. Але це не твоя справа.

Враз її губи накрив терпкий, жорсткий поцілунок. Її руки були опущені та притиснуті до стіни. Проте захопившись поцілунком, Дем'ян втратив хватку, і саме тоді Ксеня вирвала руки та відштовхнула його. Весь Дем'ян кипів пристрастю, він явно хотів продовження. За мить його щока уже пашіла від ляпаса.

- Тобі дружини мало?

- Ксеню, послухай мене. Ми мусимо поговорити. Усе, що було з Мирославою було помилкою.

- Якби це була помилка, ти б з нею не одружився.

- Коли ти пішла від мене, я дуже злякався, що буду самотнім. Тому на зло тобі я одружився з нею. Але ні вона, ні Тіна не змогли заповнити порожнечу, яка з'їдала моє серце після того, як я тебе втратив.

Вона ненависно дивилася йому в очі. Принаймні намагалася... але ненависті там не було.

- Ти відпустив мене ще тоді, коли вона переступила поріг твоєї спальні.

- Ксеню, ну невже ти не бачиш... - майже простогнав чоловік, - що я помираю без тебе. Ці 5 років для мене пекло.

- Для мене це теж пекло: ти забрав у мене сина. Я кляті 3 роки ходила по судах. Я пішла - ти втратив щастя. Ти забрав у мене сина - я перестала дихати, - вона ступила крок вперед та штовхнула руками його груди, - якщо ти в біса так мене кохав, чому спав з нею? Чому повів під вінець? Чому забрав у мене сина? Чому твоя коханка називає мого сина своїм?

- Я можу усе тобі пояснити, - зробивши крок у її бік, мовив Дем'ян.

- А знаєш що? Помирай... - впевнено сказала жінка, трохи хитнувши головою, - помирай кожного разу, коли торкаєш її, помирай кожного разу, коли бачиш мене...

Дем'ян замовк. У житті цього чоловіка було лише дві людини, які мали на нього вплив. Такого сильного чоловіка могли вбивати лише Ксеня та їхній син. Лише двоє людей тримали його думки у неволі.

- Питання з сином я вирішу. Мирослава до нього не наблизиться, - глухо промовив він.

Ксеня лишилася на місці, коли чоловік сухо закрив двері, зайшовши у кімнату. Через декілька секунд, вона витягнула з сумки помаду, та дивлячись в екран телефону, підфарбувала губи червоною помадою.

За мить у коридорі з'явився Марко. На його завжди жвавому, доброму обличчі зараз посіла тінь смутку.

- Синку, як ти? - вона обвела його обличчя руками.