Розділ 19 Полум'я серед тіней

Елліан відчув, як її губи м’яко піддаються під його натиском. Поцілунок, спершу обережний і крихкий, раптово заглибився, став глибшим, гарячішим. Її руки, такі холодні й витончені, ковзнули йому під сорочку, торкаючись гарячої шкіри. Він здригнувся від цієї прохолоди, що відчувалася як електричний розряд.

Його дотики вже не були стриманими. Він торкався її плечей, ніжно ковзав долонями вниз по її спині, відчуваючи кожен вигин її тіла. З кожним рухом він відкривав у собі щось нове — не темну силу, не лють, а теплу, майже нестерпну турботу.

Ліан'тель притискалася до нього, її дихання стало важким і хрипким. Її шкіра здавалася мармуровою на дотик, але під його руками вона тремтіла, ніби жива вода. Вона вперше дозволила собі забути про холодні підземні печери, про правила, які роками оковували її серце.

Їхні губи знову знайшли одна одну. Елліан вловив у її поцілунках не тільки жагу, а й страх — страх втратити, страх віддатися до кінця. Але цей страх тільки підігрівав його власну пристрасть.

Він нахилився, губами торкнувся її шиї, відчуваючи, як вона затремтіла й вигнулася назустріч. Її пальці сплуталися у його волоссі, затягуючи його ще ближче. Їхні тіла притискалися одне до одного, дихання плуталося в єдиному ритмі.

Він не знав, чи то був гнів, чи потреба, чи справжнє кохання. Але зараз він відчував, що не може без неї. Що її холод і його полум’я створили дивний, небезпечний, але прекрасний союз.

Його руки підхопили її, і вона здалася йому беззахисною й водночас сильною. У цю мить він відчув себе не воїном, не носієм прокляття, а просто людиною, яка прагне любити й бути любленим.

Коли вона прошепотіла його ім’я, він зрозумів: більше немає стін, немає масок. Лише вони.

У ту ніч їхні тіні змішалися під мерехтінням полум’я каміну. Ніч стала свідком їхнього єднання — дикого, палкого і водночас ніжного, сповненого довіри й крихкої надії.