Розділ 18

Коли вони нарешті вийшли в сад, сонце вже піднялося вище. Холод залишався, але день був ясний. Сніг лежав лише окремими плямами в затінених місцях, а повітря вже мало ту майже невловиму зміну, яка обіцяла кінець холодного сезону.

І тут екскурсія зупинилася. Бо посеред саду стояв він. Пам'ятник. При денному світлі він був значно гіршим. Набагато. Три метри кам'яного Гала. Героїчний плащ. Неправильні пропорції. Піднята рука. Кам'яна бомба.

І напис.

ГАЛІАС

НЕ ВИНЕН

ВОНО САМЕ

Усі мовчали. Гал теж. Учора вночі це виглядало… Ні. Учора вночі воно теж виглядало жахливо. Просто тоді це було смішніше.

Бран першим порушив тишу:

— А непогано.

Гал повільно повернувся.

— Ти серйозно?

— Для роботи в нетверезому стані.

— А, ну...

— Обличчя можна трохи виправити.

— Нічого ми не будемо виправляти.

Торен підійшов до пам'ятника.

— Знаєш, удень він ще величніший.

— Удень краще видно, наскільки він потворний.

— Мистецтво не зобов'язане бути красивим.

Рін задумливо сказала:

— Насправді це правда.

— Не допомагай йому.

Ірса обійшла статую.

— Я тільки зараз помітила, що одна нога коротша.

Гал витріщився.

— Що?

Усі подивилися. Справді. Ліва була трохи коротшою.

Торен миттєво сказав:

— Символізм.

— Який?!

— Тяжкий життєвий шлях.

— Торене.

— Перешкоди, які ти подолав.

— Торене.

— Соціальна нерівність.

— ТОРЕНЕ.

Ліані вже сміялася. Гал подивився на неї.

— Тобі весело?

— Дуже.

— Це нібито я.

— Саме тому і смішно.

Гал зітхнув.

— Сьогодні ввечері розберу.

— Гал! — обурився Торен.

— Він не залишиться тут назавжди.

— Тиждень.

— Ні.

— Три дні.

— Ні.

— До кінця вихідних.

Гал задумався. Це було помилкою. Торен побачив.

— До кінця вихідних!

— Один день.

— Два.

— Один.

— До завтрашнього вечора.

— Добре.

Торен простягнув руку. Гал потиснув.

— Домовилися.

Управляючий, який саме проходив дальньою доріжкою, почув останні слова. Зупинився. Подивився на статую. На Гала.

— Отже, поки не прибирати?

Гал зітхнув.

— До завтра.

— Зрозумів.

Він уже хотів іти. Бран раптом запитав:

— А людям подобається?

Управляючий окинув пам'ятник поглядом.

— Персонал сьогодні частіше, ніж зазвичай, знаходить причини пройти через сад.

Гал закрив очі. Торен переможно підняв руки.

— НАРОД ВИРІШИВ!

— Це десяток працівників!

— Початок будь-якої великої традиції!

— Не буде традиції.

— Щороку в цей день...

— ТОРЕНЕ.

Управляючий пішов далі. Гал міг присягнутися, що його плечі ледь помітно здригнулися.

Останньою частиною екскурсії стали дальній сад і межа маєтку. Там було спокійніше. Кален озирнувся на головний будинок, який звідси було добре видно.

— Тепер я розумію.

Гал ішов поруч.

— Що?

— Чому ви всі живете тут, а не в Академії.

Торен відповів першим:

— Їжа.

— Не тільки їжа, — сказала Кіра.

— Переважно їжа.

— Ти безнадійний.

Ірса дивилася на будинок.

— Насправді дивно.

— Що саме? — запитав Гал.