Розділ 17

На жіночій половині лазні все починалося значно спокійніше. Принаймні зовні. Кіра першою зайшла в парну, сіла на нижню полицю й із таким задоволенням притулилася спиною до теплого дерева, наче щойно повернулася не з їдальні, а з багатоденного походу.

— Оце було правильне рішення.

— Управляючий узагалі сьогодні найрозумніша людина в маєтку, — сказала Мейра.

— А Рік? — запитала Рін.

Мейра подивилася на неї.

— Рік допомагав нам перебудовувати сторожову вежу.

— Справедливо.

Ірса сіла трохи вище, заплющила очі й видихнула:

— Я вже майже людина.

— Не поспішай, — сказала Кіра. — Ранок тільки почався.

Ліані влаштувалася поруч із нею. Тепло було приємним. Після сніданку й ранкового усвідомлення того, скільки саме вони встигли зробити за одну ніч, нарешті з'явилося відчуття, що тіло повертається до нормального стану. Голова в Ліані майже не боліла. Їй узагалі пощастило більше ніж Ірсі, яка перші хвилини сиділа мовчки й явно намагалася не робити різких рухів.

— Я все ще не розумію, — сказала Ірса, не розплющуючи очей, — навіщо ми зробили крижане кільце.

Рін відповіла:

— Воно врівноважувало шпиль.

Ірса відкрила одне око.

— Я його зробила.

— Так.

— І я не пам'ятаю, навіщо.

— Ти сказала, що верхівка «недостатньо урочиста».

Ірса повільно заплющила око назад.

— Зрозуміло.

Мейра засміялася.

— Ти ще нормально відбулася. Я запропонувала напис.

— «Нема чого спати» запропонував Бран, — нагадала Кіра.

— Я запропонувала «Не спати».

— А-а.

— Тобто ідейно я теж винна.

— Усі винні, — підсумувала Рін.

Ліані усміхнулася.

— Ельвар нічого не додавав.

— Йому додали корону, — сказала Кіра.

— Точно.

Знову сміх. Кілька хвилин вони згадували окремі епізоди ночі. Ірса з жахом дізналася, що саме вона запропонувала балкони. Кіра нагадала Рін, як та хвилини три сперечалася з Тореном про геральдичну допустимість вибуху. Рін наполягала, що сперечалася не про допустимість, а про правильну стилізацію. Мейра згадала Калена зі скатертиною. А потім розмова неминуче повернулася до фонтану.

— Я серйозно думала, що він стрибне, — сказала Ірса.

Ліані одразу насупилася.

— Я теж.

Кіра глянула на неї.

— Ми помітили.

Ліані не звернула уваги.

— І Рік ще стоїть унизу й спокійно каже, що спіймає! Наче це нормальна причина дозволити п'яному Галу лізти на п'ятиметровий фонтан.

— Технічно він його і спіймав, — зауважила Рін.

— Не в цьому справа.

— Але спіймав.

— Рін.

— Мовчу.

Мейра посміхнулася.

— Найкраще було, коли Гал зверху запитав: «А якщо я стрибну?»

Ліані прикрила очі.

— Не нагадуй.

— Ти тоді мала такий вираз обличчя...

— Який?

Мейра подумала.

— Наче вирішувала, чи вбити його до падіння, чи після.

Кіра пирхнула.

— Після. До падіння довелося б лізти за ним.

Ліані теж засміялася.

— Ідіот.

— Але поліз гарно, — сказала Ірса.

— Не підтримуй його.

— Його тут немає.

— Все одно.

Кіра подивилася на Мейру. Мейра подивилася на Кіру. Рін, яка сиділа навпроти, помітила обмін поглядами.

Після парної вони перейшли далі. Прохолодніша кімната, велика купіль, лави вздовж стін. Тут уже можна було не просто сидіти й варитися у власних спогадах про ніч, а нормально розмовляти. Ліані занурилася у воду й майже одразу відчула себе остаточно живою.

— Добре, — сказала вона.

— Ага, — погодилася Кіра.

Рін влаштувалася навпроти. Мейра сіла біля краю. Ірса опустилася у воду майже по плечі. Хвилину всі мовчали. Потім Кіра сказала:

— До речі, Ліані.

Ліані одразу насторожилася. Надто невинний тон.

— Що?

— Добре спалося?

Тиша. Мейра відвернулася. Ірса кліпнула. Рін одразу подивилася на Ліані. Ліані відчула, як обличчя починає нагріватися. І цього разу парна була вже ні до чого.