Розділ 16

Ранок прийшов непристойно швидко. Гал зрозумів це ще до того, як розплющив очі. Спочатку до свідомості повернулося відчуття власного тіла. Шия затерпла, ліва рука кудись поділася, у роті було сухо. Голова не розколювалася, хвала всім богам, але десь за очима оселилося тупе нагадування про те, що вчора хтось не знав міри. Гал вирішив, що це проблема майбутнього Гала, й спробував знову заснути. Не вийшло, бо на ньому щось лежало. Він повільно розплющив одне око і побачив спинку дивана. Розплющив друге. Побачив світле волосся. Мозок ще кілька секунд відмовлявся складати ці два факти докупи. Потім Гал дуже обережно опустив погляд. Ліані.

Він лежав на великому дивані. Ліані лежала на тому самому дивані. Причому поняття «лежала поруч» було б надзвичайно щедрим описом ситуації. Її голова лежала в нього на плечі, одна рука поперек живота. Його власна ліва рука, та сама, яку він не міг знайти, опинилася під нею й повністю затерпла. Гал перестав дихати. Учорашній алкоголь випарувався з організму миттєво. Він подивився в стелю, потім на Ліані, потім знову в стелю. Нічого. Абсолютно нічого. Він не пам'ятав, як вони тут опинилися. Пам'ятав вежу, як вони тікали, пам'ятав ще якийсь нічний заклад, де Торен намагався переконати кухаря, що йому життєво необхідне м'ясо о третій ночі. Пам'ятав повернення до маєтку. Далі уривками. Хтось співав. Бран сперечався зі стільцем. Рін шукала власне взуття, тримаючи один черевик у руці. Кіра казала, що всі мають пити воду. А потім нічого.

Гал знову подивився на Ліані. І саме цієї миті вона ворухнулася. Гал старався не ворухнутись. Ліані насупилася, щось пробурмотіла, повільно розплющила очі… І кілька секунд просто дивилася перед собою. Потім її погляд сфокусувався на тканині його сорочки. Піднявся. Їхні очі зустрілися.

— Доброго ранку, — дуже тихо сказав Гал.

Ліані кліпнула.

— Доброго.

Вона подивилася вниз, на свою руку, на його руку, на диван, знову на нього. І почервоніла. Гал відчув, як у нього самого починають горіти вуха.

— Ми...

— Схоже.

— Тут...

— Ага.

Надзвичайно змістовна розмова двох освічених магів. Ліані дуже повільно забрала руку. Гал так само повільно спробував витягнути свою. Вона не слухалася.

— Ай.

— Що?

— Рука.

— Я її відлежала?

— Ні.

Ліані подивилася на нього.

— Гал.

— Трохи.

Вона остаточно сіла. Гал теж спробував. І мало не впав назад, коли затерплу руку пронизало тисячею голок. Ліані пирхнула.

— Не смійся.

— Я не сміюся.

— Ти буквально смієшся.

— Але ж тихо.

— Це не змінює суті.

І саме тоді з іншого кінця кімнати долинув абсолютно задоволений голос:

— Я б не поспішав вставати. Тут небезпечна місцевість.

Гал застиг. Ліані теж. Вони одночасно повернули голови. Рік сидів у кріслі біля вікна з чашкою. Судячи з запаху там був трав'яний чай. І виглядав Рік огидно бадьорим.

— Давно ти тут? — запитав Гал.

— Достатньо.

— Наскільки достатньо?

— Щоб побачити, як ти прокинувся.

Гал заплющив очі.

— Ріку.

— М?

— Іди геть.

— Я тут раніше за тебе.

— Це мій маєток.

Ліані закрила обличчя долонями. Рік зробив ковток.

— Не хвилюйтеся. Ви просто заснули.

Гал розплющив очі.

— Просто?

— Просто.

Ліані визирнула крізь пальці.

— Точно?

— Абсолютно.

Пауза.

— Хоча приблизно хвилин двадцять ви сперечалися, кому належить ковдра.

Гал подивився вниз. Ковдра лежала на підлозі.

— Хто переміг?

— Підлога.

Ліані не витримала й засміялася. Гал теж. А потім нарешті оглянув залу. І перестав сміятись.

— О боги.

Якщо вчорашній тренувальний міський полігон після їхніх боїв виглядав як місце битви, то ця кімната явно пережила її тилову частину. Один стілець лежав на боці.Другий стояв посеред кімнати невідомо навіщо. На столі залишилися склянки, тарілки, пляшки й половина буханця хліба. На килимі лежав чийсь плащ. Одна декоративна подушка опинилася на підвіконні, друга під столом. Біля каміна спав Кален, загорнувшись у щось, що під час ближчого розгляду виявилося скатертиною. У кріслі, закинувши голову назад, спала Ірса. На сусідньому дивані вмістилися Кіра й Рін. Ельвар якимось дивом заснув просто сидячи, притулившись до спинки крісла. Мейра лежала на килимі на двох подушках і, схоже, почувалася чудово. Торен… Гал довго шукав Торена.