Розділ 13

Варден підняв руку.

— Готові?

Навколо груп почали спалахувати просторові контури. Гал устиг лише сказати:

— Після перенесення нікуди одразу не біжимо.

А тоді світ змінився. Вони опинилися у невеликому дворі замкненому з трьох боків будинками. З четвертого боку був вузький прохід під кам'яною аркою який виходив на вулицю. Гал не рушив з місця, решта теж. Перші кілька секунд вони просто слухали.

— Час? — тихо запитав він.

Ірса глянула на тренувальний браслет.

— Чотири сорок сім.

— Добре. Спочатку положення.

Він швидко підійшов до арки, але не виходив на вулицю. Визирнув лише настільки, щоб побачити найближчу ділянку. Праворуч приблизно через пів сотні метрів було перехрестя. Ліворуч поворот і невеликий підйом. А також десятки місць, звідки можна атакувати. Гал повернувся.

— Не подобається мені це.

Бран хмикнув.

— Місто?

— Те, що я бачу приблизно двадцять місць, де можна сховати мага, не сходячи з місця.

Кален уже оцінював дах.

— Можу піднятися наверх.

— Почекай. — Гал ще раз глянув угору. — Наскільки добре бачиш повітряні потоки?

— Не як спеціалізований розвідник. Але рух людей у вузьких вулицях іноді відчую, якщо вони достатньо близько.

— На дахах?

— Краще.

— Ірса, що ти скажеш?

— Воду відчуваю добре. Тут є водостоки, кілька резервуарів, схоже, навіть каналізаційна система під частиною полігону.

Гал глянув на неї.

— Справжня?

— Магічна імітація. Але вода там є.

— Це може бути корисно.

Мейра тим часом підійшла до стіни й торкнулася каменю.

— Будівлі міцні. Не декорації.

— Варден сказав, що можна руйнувати. — Одразу нагадав Бран.

— Можна. Але я б без потреби не стала.

— Згоден. — Відповів Гал.

Бран виглядав трохи розчарованим.

— Потім, якщо буде потреба. — Глянувши на нього, додав Гал.

— Я ж нічого не сказав.

— У тебе було таке виразне обличчя. — Гал повернувся до всієї групи. — Добре. Що маємо. Ми в забудові, огляд майже нульовий, вулиці очевидні коридори для засідок, дахи дають огляд, але так само роблять розвідника помітним.

Кален кивнув.

— Так і є.

— Будівлі можна проходити наскрізь?

— Двері не замкнені, — сказала Мейра. — На таких полігонах зазвичай більшість доступна.

— Тоді вулиці взагалі не повинні бути основними маршрутами.

Ірса усміхнулася.

— Через будинки?

— Через двори, будинки, дахи. Усе, що не змушує нас п'ятьох красиво йти посеред вулиці.

Бран кивнув.

— Підтримую.

Гал подивився на Калена.

— Нам потрібна розвідка. Але не хочу відправляти тебе самого далеко.

— Чому?

— Бо сьогодні противники знають, що перші п'ять хвилин не можна атакувати.

— Саме тому безпечно.

— Не зовсім так.

Кален задумався. Мейра першою зрозуміла.

— Вони можуть простежити.

— Так. Не атакувати не означає не побачити тебе й не запам'ятати, куди ти повернувся.

Кален повільно кивнув.

— А після сигналу прийти до всієї групи.

— Або навмисно показатися тобі, щоб ти привів нас у потрібне їм місце.

Ірса усміхнулася.

— Варден справді добре попрацював із твоєю параноєю.

— Це не параноя, якщо нас справді намагаються обдурити.

— Це дослівно те, що говорять параноїки, — сказала Мейра.

— Але я правий.

— На жаль. — Розвела вона руками.

Гал подивився на дах.

— Кален, піднімися. Не йди далеко. Один квартал максимум. Нам не потрібні люди. Нам потрібне місто.

— Тобто?

— Основні вулиці. Площа. Високі будівлі. Прохідні двори. Тупики. Місця, де можна непомітно перейти між кварталами. Якщо побачиш противника, не наближайся і зроби все щоб тебе не помітили.

— Зрозумів.

— І якщо вони побачать тебе, не повертайся прямо.

Кален усміхнувся.

— Я не другий курс, Галіасе.