Розділ 11

Гал вийшов у коридор. Пройшов кілька кроків. Подивився на книги в руках, особливо на третю. «Аварії просторових переходів: причини, наслідки та методи запобігання». Гал усміхнувся. Севар правильно його оцінив. Бо тепер Галу ще сильніше хотілося зрозуміти, як працює довільна телепортація. Але була одна річ, якої Севар поки не знав. Гал уже не просто здогадувався, що стандартні прив'язки не є єдиним способом знайти точку в просторі. Десь глибоко в пам'яті він знав, що існував інший. Залишалося лише зрозуміти, що саме він знає. І, бажано, зробити це так, щоб жодна частина його тіла не залишилася в іншій кімнаті.

Коридори Академії після заняття вже встигли наповнитися студентами. Гал ішов у бік наступної аудиторії, до польової медицини залишалося достатньо часу, щоб не поспішати, тому він дорогою ще прокручував у голові останню розмову. Можливість визначати точку не за маяком, а через сам простір. І раптом Гал зупинився посеред коридору. Студент позаду ледь не врізався в нього, обійшов і невдоволено озирнувся.

Гал цього навіть не помітив.

— Рік.

Це ім'я саме спливло в голові. Рік, який мав дивовижну здатність з'являтися саме там, де йому заманеться. Гал повільно рушив далі. Раніше він ніколи про це серйозно не думав. Точніше, думав, але приблизно так само, як усі інші. Це ж Рік. На цьому пояснення зазвичай закінчувалося. Він міг хвилину тому бути в одному крилі Академії, а потім раптом знайтися зовсім в іншому. Міг буквально виникнути за спиною, коли Гал був абсолютно впевнений, що коридор порожній. Міг зникнути, варто було відвернутися.

Іноді Гал списував це на досвід. Іноді на те, що Рік просто прекрасно знає Академію. Ще раніше на якісь приховані переходи. А потім усі просто звикли. Рік є Рік. Проте після заняття Севара ця звичка раптом почала виглядати дуже підозріло. Справа була навіть не в тому, що Рік швидко ходив. Гал сам виріс на вулицях столиці. Він чудово знав, наскільки швидко можна переміщатися містом, якщо знати проходи, двори, дахи й місця, куди нормальна людина навіть не подумає лізти. Але Рік іноді опинявся там, де фізично не міг устигнути опинитися. І з'являвся практично з повітря.

Гал сповільнив крок.

— От же...

Тепер це було настільки очевидно, що навіть трохи дратувало. Рік телепортувався. Не через стаціонарні кола. Довільно. Гал одразу почав перебирати випадки, які пам'ятав. Особливо в межах Академії. Ось тут починалося найцікавіше. Тому що за її межами Рік чомусь так не робив. Гал чудово пам'ятав історію з кайшею. Тоді, коли потрібно було швидко переміщатися на значну відстань, Рік використав мобільний військовий телепорт. Справжній пристрій, а не власну магію. Якби він міг просто взяти й перенестися куди завгодно, навіщо було тягнути військову систему? Значить є обмеження.

Гал ледь усміхнувся. Оце вже ставало дуже цікавим. Рік умів довільно телепортуватися, але лише в межах Академії. Чому? Відстань? Навряд чи. Академія була величезною, але все одно йшлося не про такі дистанції, щоб лише вони пояснювали різницю між «можу» і «не можу». Просторові захисти Академії? Можливо. Але тоді вони мали б радше заважати телепортації, а не допомагати. Якщо тільки… Гал знову згадав слова Севара. Точка повинна бути визначена. Академія була однією величезною магічною структурою. Старою і надзвичайно стабільною. Що, якщо Рік використовував саму Академію як прив'язку?

Гал ішов уже повільніше, майже не звертаючи уваги на людей довкола. Тоді все складалося. Усередині знайомої, стабільної структури Ріку не потрібно щоразу шукати точку в усьому світі. Він уже знає систему. Можливо, знає її настільки добре, що будь-яке місце всередині неї для нього… Гал зупинив думку. «Впізнаване». Знову це слово. Те саме відчуття, яке виникло на занятті. Коли ти просто знаєш, куди хочеш потрапити. Але одного бажання недостатньо. Потрібна якась магічна основа, яка дозволяє простору однозначно визначити це «куди». Для Ріка такою основою могла бути Академія. 

— Треба з ним поговорити.

Цього разу Гал сказав це вголос. Студентка, яка проходила поруч, здивовано на нього глянула. Гал удав, що нічого не сталося. Поговорити з Ріком справді треба було. І бажано правильно сформулювати питання. Бо якщо просто запитати: «Ріку, ти вмієш довільно телепортуватися?», той цілком міг відповісти: «Так» і піти. А якщо запитати, як саме… «Ногами вперед». Теж дуже в його стилі.

Гал усміхнувся. З іншого боку, тепер у нього були правильні терміни. Можна було запитати про прив'язку. Про те, чому переміщення працює лише всередині Академії. Про те, чи використовує Рік загальну просторову структуру комплексу. І головне чи це взагалі та сама довільна телепортація, про яку говорив Севар. Тут Гал згадав останню вимогу викладача. «Не намагайся самостійно створювати телепортаційний перехід до наступного заняття».

Гал задумався. Поговорити з Ріком не означало створювати перехід. Навчитися теорії теж не означало. Подивитися, як це робить Рік… Технічно також не означало.

— Я вже шукаю лазівки, — тихо визнав Гал.

І це після того, як минуло хвилин десять. Севар знав, з ким мав справу. Втім, Гал справді не збирався порушувати обіцянку. Просторова магія була не тією галуззю, де хотілося перевіряти принцип власним тілом. Спочатку теорія. Потім Рік. Потім, можливо, Севар. А вже після цього можна буде думати про практику. У такому порядку. Бажано.

Гал саме дійшов до потрібного крила Академії, коли думки про телепортацію довелося відкласти. Наступним предметом була польова медицина. І тут атмосфера відрізнялася від попередньої аудиторії настільки, наскільки взагалі могла.