Розділ 7

Через деякий час вони зайняли позицію на височині неподалік від річки. Досить далеко, щоб не потрапити під випадкове плетіння і досить близько, щоб бачити більшу частину майбутнього поля бою. І картина виходила майже ідеальною. П'ята група вже знала про наближення противників. Їхній водний маг підготував річку, Гал навіть звідси відчував, як змінюється потік мани. Уздовж берега з'явилися захисні контури. Третя група підходила з півночі, а шестеро з руїн із заходу. Вони ще не бачили одне одного через ліс.

— Зараз зустрінуться, — прошепотіла Ейра.

І таки справді, зустрілися. На кілька секунд усі завмерли. Потім почали щось кричати одне одному. Торен напружив слух.

— Не чую.

Саель прислухався.

— Домовляються.

— Звідки знаєш?

— Бо не б'ються.

— Аргумент.

Гал спостерігав мовчки. Ось тут була небезпека, якщо вони домовляться остаточно, одинадцять студентів можуть просто разом знести п'ятірку біля річки. А потім уже як складеться і прийдеться імпровізувати.

— Може, втрутимося? — запитав Дарен.

Гал похитав головою.

— Рано.

— Вони можуть об'єднатися.

— Нехай.

Торен подивився на нього.

— Ти зараз серйозно?

— Так.

— Одинадцять проти п'ятьох.

— Біля річки.

Торен подивився туди. І саме в цей момент вода піднялася. Не хвиля, вода піднімалась стіною. Величезна маса річкової води зависла над берегом, переливаючись у повітрі.

Торен повільно сказав:

— Тепер зрозумів.

Гал усміхнувся.

— Саме цього я і чекав.

Водний маг готувався серйозно. Одинадцять противників для нього були проблемою. Але тепер вони стояли на відкритому схилі перед магом, який мав за спиною цілу річку.

— Ну, — сказав Саель, — зараз буде весело.

Перший удар був вражаючим, вода обрушилася на схил, щити спалахнули одночасно. Хтось устояв, когось відкинуло. Одразу у відповідь полетіли вогонь, блискавки, кам'яні списи. Берег вибухнув десятком кольорів.

Торен дивився на це з майже фізичним болем.

— Я теж хочу.

— Потерпи.

— Гал...

— Потерпи.

— Там таке відбувається!

Ейра засміялася.

— Він зараз заплаче.

— Я просто відчуваю, що пропускаю найкращі роки свого життя.

А Гал дивився зовсім на інше. Не на вибухи, а на людей і їх дії. І раптом помітив дещо важливе. Тимчасовий союз біля руїн уже фактично розпався. Вони все ще били в одному напрямку, але дві групи знову почали триматися окремо. Кожна берегла своїх. Третя група теж не поспішала лізти вперед. Усі чудово пам'ятали головне правило. Переможець буде лише один.

— Ось тепер, — тихо сказав Гал.

Торен миттєво повернувся.

— Що?!

— Тепер можна починати.

На обличчі Торена з'явилося майже дитяче щастя.

— Нарешті.

Але Гал подивився на нього дуже серйозно.

— Тільки не так, як ти думаєш.

Щастя згасло.

— Ненавиджу тактику.

Гал усміхнувся й повернувся до команди.

— Тепер наше завдання не перемогти їх.

Саель уже зрозумів.

— А зробити так, щоб ніхто з них не помітив нас до потрібного моменту.

Дарен запитав:

— А який момент буде потрібним?

Гал подивився вниз. На полі вже спалахнув перший червоний сигнал. Один вибув. За кілька секунд другий.

Гал примружився.

— Коли вони самі перестануть розуміти, хто їм ворог.

І судячи з того, як розвивався бій, чекати залишалося недовго. Перші хвилини великої сутички біля річки ще мали якусь подобу порядку. Група, що зайняла берег, оборонялася. Три інші тиснули з різних напрямків, хоч і не надто поспішали підставлятися одна за одну. Усі ще пам'ятали, хто з ким прийшов, кого потрібно прикривати і звідки чекати удару.

А потім порядок почав сипатися. Спочатку вибув один із захисників біля річки. Майже одразу студент із тієї групи, яка першою билася в руїнах. Червоні спалахи один за одним забирали людей із полігона. Але головне було навіть не в цьому.

Гал дивився на рух груп.

— Бачите? — тихо запитав він.

Торен, який уже відверто страждав від необхідності просто сидіти й дивитися, буркнув:

— Бачу, як люди без мене веселяться.