Розділ 5

Після обіду довго затримуватися не стали. Ті, у кого заняття ще тривали, повернулися до Академії разом. Гал же цього разу йшов не на лекцію, а виконувати дещо дивніше доручення — обирати людину, яка цю пару вестиме. Рік, звісно, не втримався.

— Якщо що, можеш одразу попросити ректора видати тобі печатку кадрового відділу. Раз уже почав.

— Дуже смішно.

— Я серйозно. Наступний крок, призначення деканів.

— Ріку.

— Мовчу.

Він замовк секунд на п'ять.

— Але все одно думаю, що тобі варто почати з декана.

Гал лише похитав головою.

Першим у списку був майстер Орден. Гал знайшов його в одному з навчальних кабінетів польового крила. Чоловік виявився приблизно таким, яким Гал його й уявляв після короткої характеристики ректора: високий, підтягнутий, у простому темному одязі без зайвих прикрас. Волосся коротко підстрижене, рухи точні, погляд уважний. На столі перед ним лежала карта якоїсь аномальної області, списана позначками.

Орден підвівся, коли Гал зайшов.

— Галіас?

— Так.

— Тоді здогадуюсь, навіщо ти прийшов.

— Ректор розповів?

— Попередив, що ти будеш одним із тих, хто зі мною говоритиме. — Орден простягнув руку. — Майстер Орден.

Гал потиснув її.

— Приємно познайомитися.

— Взаємно. Сідай.

Вони розташувалися один навпроти одного. Перші кілька хвилин розмова йшла цілком нормально. Орден розповідав про свій досвід, про експедиції, про кілька випадків роботи в аномальних регіонах. За плечима в нього справді було багато. Він не хвалився. Просто констатував факти. І це Галу сподобалося.

— Я правильно зрозумів, що ти більше польовик, ніж теоретик? — запитав Гал.

— Безумовно. Теорію я знаю достатньо, щоб не помирати через власне незнання. Але справжні знання здобуваються там, де щось намагається тебе вбити.

— Цікава філософія.

— Практична.

Гал кивнув.

— Тоді уявімо ситуацію. Група заходить в аномальну зону. Відомо, що область має нестабільну просторову структуру, але точних даних немає. Під час руху вони знаходять об'єкт, якого немає в жодному описі цієї зони. Що робиш?

Орден навіть не задумався.

— Не чіпаємо.

— Просто?

— Просто.

— Навіть якщо цей об'єкт може бути ключем до розуміння аномалії?

— Якщо ми не знаємо, що він робить, ми не знаємо, чи він не знищить групу.

— Але якщо ми його не дослідимо, то так і не дізнаємося.

— Для цього існують наступні експедиції.

Гал ледь нахилив голову.

— А якщо наступної експедиції не буде?

Орден подивився на нього уважніше.

— Тоді тим більше не варто ризикувати першою.

— Чому?

— Тому що головне завдання експедиції, повернути людей живими.

Гал кілька секунд мовчав.

— А якщо дослідження може врятувати людей у майбутньому?

— Майбутніх людей врятує той, хто повернувся живим і передав інформацію.

Логічно. Навіть дуже. Саме це й не подобалося Галу.

— Ти ніколи не змінюєш протокол?

— Якщо є причина, то змінюю.

— Що для тебе достатня причина?

Орден задумався.

— Доведені дані.

Гал ледь усміхнувся.

— А де їх взяти, якщо ситуація нова?

Орден не відповів одразу.

— Через спостереження.

— А якщо для спостереження потрібно взаємодіяти з об'єктом?

— Тоді спостерігаємо здалеку.

— А якщо здалеку нічого не видно?

— Значить, інформації недостатньо.

Гал відкинувся на спинку крісла. Ось тепер усе стало зрозуміло. Орден не був дурнем. Навпаки, він був дуже хорошим фахівцем. Дисциплінованим, досвідченим, обережним. І саме тому — не підходив. Гал усе ж поставив останнє питання.

— Ти вважаєш, що в аномальній зоні існують правила, яких потрібно дотримуватися завжди?

Орден відповів не вагаючись:

— Якщо ми хочемо повернутися живими, то так.

Гал кивнув.

— Зрозумів.

Орден подивився на нього.

— І що?

— Думаю, ти хороший викладач.

— Але?